Модуль 1. Самостійна робота і поточний контроль. Змістовий модуль 1. Роль НБУ в економіці держави та порядок формування пасивів банку

Правління НБУ протягом 5 днів зобов’язане дати вмотивовану відповідь на рекомендації Ради НБУ.

Відкладальне вето Ради НБУ щодо рішення Правління, може бути скасоване, якщо за нього не пізніше 5 днів від дати застосування вето проголосує 2/3 загального складу Правління НБУ.

Склад Правління НБУ:

Голова правління, призначається та звільняється ВР за поданням Президента України терміном на 5 років більшістю від конституційного складу ВР України (226 голосів).

Голова НБУ має одного першого та 3 заступників.

Заступників та персональний склад Правління НБУ затверджує Рада НБУ за подання Голови НБУ.  

Правління НБУ забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики НБУ та здійснює управління поточною діяльністю НБУ.

Правління приймає рішення:

- про емісію валюти України та вилучення банкнот;

- про зміну процентної ставки НБУ;

- про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

- про диверсифікацію активів НБУ та їх ліквідність;

- про формування резервів для покриття фінансових ризиків НБУ;

- щодо розподілу прибутку та порядку відрахування доходів до Державного бюджету України;

- щодо мінімального розміру золотовалютних резервів НБУ;

- про розмір та порядок формування обов’язкових резервів ко-мерційними банками;

- про застосування заходів впливу до комерційних банків та фізик-них осіб, які порушили банківське законодавство.

Правління визначає організаційну структуру, затверджує штатний розпис НБУ та подає на затвердження Раді НБУ річний звіт.

 

 

Структура організації НБУ:

- центральний апарат;

- філії (територіальні управління);

- розрахункові палати;

- банкнотно-монетний двір;

- фабрика банкнотного паперу;

- Державна скарбниця України;

- Центральне сховище;

- банківські навчальні заклади.

 

 

Виникнення центральних банків історично пов'язане з централізацією банкнотної емісії в небагатьох найнадійніших комерційних банках, чиї банкноти могли успішно виконувати функцію загального кредитного знаряддя обігу. Такі банки почали називати емісійними. Держава, видаючи відповідні закони, активно сприяла процесу виокремлення таких банків.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. у більшості країн емісія всіх банкнот була-зосереджена в одному емісійному банку, який став центральним банком.

Згідно зі Законом України "Про Національний банк України", НБУ є центральним банком України, особливим економічно самостійним центральним органом державного управління. Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці держави. При виконанні своєї основної функції з 1.01.2011р. НБУ має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, тобто збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом інфляційного таргетування.

Національний банк виконує також інші важливі функції:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2)монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

3)є кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

4)здійснює банківське регулювання та нагляд;

5)складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

6)є бухгалтером та порадником уряду.

Основа розвитку, надійного, стійкого функціонування банківської системи - формування гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання економіки, що дозволяє державі ефективно впливати на господарську активність, контролювати діяльність банківських інститутів, досягати стабілізації грошового обігу.

Головними економічними засобами і методами грошово-кредитної (монетарної) політики є регулювання обсягу грошової маси через:

-визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

-процентну політику;

-рефінансування комерційних банків;

-управління золотовалютними резервами;

-операції з цінними паперами на відкритому ринку;

-регулювання імпорту та експорту капіталу;

-емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними. Вибір і поєднання інструментів, що їх використовують у певній економічній ситуації, залежать від стратегії центрального банку. Проте можна назвати вимогу до інструментарію центрального банку будь-якої розвиненої країни - це дієвість. Для регулювання обсягу грошової маси вживають заходи або зі стимулювання зростання грошової маси (експансивна кредитна політика), або із заборони її збільшення (рестрикційна кредитна й антиінфляційна політика).

Національний банк встановлює комерційним банкам норматив обов'язкового резервування коштів у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті. Цей норматив може диференціюватися залежно від категорії вкладників (фізичні чи юридичні особи) та видів рахунків.

Вимоги мінімальних резервів виникли як засіб страхування ліквідності кредитних інститутів. Цей мотив використання мінімальних резервів діє і сьогодні.

Як інструмент грошової політики, мінімальні резерви виконують подвійну роль: забезпечують поточне регулювання ліквідності на грошовому ринку й одночасно скорочують емісію кредитних грошей комерційними банками. У деяких країнах мінімальні резерви вже практично не використовують як інструмент "жорсткого" регулювання, оскільки центральні банки віддають перевагу гнучкішій політиці відкритого ринку - операціям із цінними паперами.

Для сприяння ефективнішому спрямуванню до банків ресурсів для кредитування реального сектора економіки, а також підвищення ефективності застосування механізмів регулювання грошово-кредитного ринку Правління НБУ приймає постанови "Про окремі питання регулювання грошово-кредитного ринку". Цим документом Національний банк визначає обсяг обов'язкових резервів, що повинен щодня перебувати на кореспондентському рахунку кожного банку в НБУ до початку операційного дня. НБУ з 1 березня 2007 р. знизив цей норматив з 90 % до