Монополiзм в економiцi перехiдного перiоду України

2. Якщо монополія у західних країнах походить з маси виробників, радянська монополія насаджувалася зверху. Вона не була наслідком конкурентних відносин.

3. Дефіцит у соціалістичній економіці привів до того, що монополістом, який диктує свої умови, могло бути підприємство деконцентрованих галузей.

4. Практично у всіх сферах економіки держава (її органи) виконувала не регулюючі функції, як це має місце в країнах з розвинутою економікою, а виступала в ролі єдиновладного монополіста, що керує і контролює всю економічну діяльність в країні.

5. У той час, як в промислово розвинутих країнах в умовах конкуренції на ринку монополістом могло стати тільки підприємство-лідер з найбільшим науковим і технічним потенціалом, у соціалістичній економіці монополія найчастіше могла складатися на відсталій технічній базі.

6. Різною була реакція самої економіки на виникнення і розвиток монополій. Якщо ринкова економіка відторгає монополію, то в соціалістичній економіці адміністративно-командна система прискорювала процеси концентрації і спеціалізації, зміцнюючи тим самим монопольні структури.

7. З погляду кількісних характеристик для соціалістичної економіки, на відміну від ринкової, характерний більш високий рівень концентрації виробництва і вузькі межі ринку.

Отже, завдяки тому, що монополізм у вітчизняній економіці сформувався в процесі природної еволюції системи управління, його розвиток супроводжувався, з одного боку, розширенням адміністративних методів управління економікою, а з іншого боку, звужувалася галузь застосування економічних методів, несумісних з необмеженою владою суб'єкта-монополіста. Дана ситуація призвела до того, що на момент розпаду адміністративно-командної системи і початку проведення економічних реформ Україна була високо монополізованою державою зі специфічною формою прояву монополізму.

Однак, слід зазначити, що існує ряд галузей, де монополія є економічно вигідною, у зв'язку з технологічними особливостями і специфікою виробництва. Це галузі природної монополії. Природна монополія являє собою ринкову ситуацію, при якій мінімізація витрат виробництва одиниці продукції досягається при наявності однієї єдиної фірми. Класичними прикладами природних монополій на національному рівні є передача електроенергії, нафти і газу, залізничні перевезення, а також окремі галузі зв'язку, а на регіональному рівні – комунальні послуги, включаючи теплопостачання, водопостачання, каналізацію і так далі.

З метою рятування суспільства від небажаних наслідків діяльності природних монополістів держава залишає за собою право регулювати і контролювати діяльність цих монопольних утворень.

Як показав аналіз, застосування економічного регулювання необхідно для:

забезпечення балансу інтересів споживачів (доступні ціни) й інтересів регульованих підприємств (фінансові результати, привабливі для кредиторів і нових інвесторів) ;

визначення структури тарифів на основі принципів справедливого й ефективного віднесення витрат на тарифи для різних типів споживачів;

стимулювання підприємств до скорочення витрат і зайвої зайнятості, поліпшення якості обслуговування, підвищення ефективності інвестицій і так далі;

створення умов для розвитку конкуренції, наприклад, забезпечення відкритого рівного доступу конкурентів до інформаційних мереж.

Існування будь-якої монополії виправдано тільки тоді, коли її поява обумовлюється характерним ринковим попитом і особливостями технології та веде до ефективного виробництва з низькими витратами.

Державне регулювання має ще одне важливе значення – обмежує монопольну владу природних монополістів, сприяє розвитку конкуренції в суміжних і технологічно не зв'язаних зі сферами природної монополії галузях економіки. Таке стимулювання надзвичайно корисне, насамперед, для споживачів. Зниження цін у первинних галузях (сфера природної монополії) покладе початок подібним процесам у вторинних (суміжних) галузях і викличе мультиплікаційний ефект у масштабі всієї економіки.

Контроль за зловживанням монопольним становищем дозволяє обмежити ринкову владу монополістів. Так досвід показує, що зловживання монопольним становищем у формі завищення витрат чи збільшення прибутку нерідко зводить нанівець більш високу технічну ефективність. Причому це зловживання часто досить важко розпізнати ззовні в силу того, що реальна ефективність діяльності єдиного виробника відома лише йому самому, іншими словами, до природної монополії додається монополія інформації.

Забезпечення суспільно прийнятної поведінки природних монополістів може бути досягнуто двома альтернативними шляхами: переходом суб'єктів у державну власність чи державним регулюванням відповідних галузей економіки.

Проведений аналіз показує, що в економіці Україні регулювання діяльності природних монополій обмежується встановленням верхніх меж тарифів. При цьому, в основі визначення ціни на товари й послуги природних монополій лежить витратний метод. Його основними недоліками є:

визначення ціни на рівні “середніх витрат”, що веде до дискримінації результатів діяльності, досягнутих у ході чесної конкуренції;

відсутність механізмів стимулювання підвищення ефективності і стримування зростання витрат;

виключення дії випадкових факторів, таких, як форс-мажорні обставини чи загальноекономічні умови;

необхідність складної деталізації витрат і групування їх на основі якого-небудь принципу.

Критичний аналіз існуючої системи державного регулювання діяльності монополії в Україні приводить до висновку, що існують значні розбіжності між цілями регулювання природних монополій у нашій країні й ефективністю цього регулювання на практиці. По-перше, діяльність урядових структур чи регулюючих комісій не завжди відповідає інтересам суспільства, частіше захищає і підтримує природного монополіста, гарантуючи прибутки компаніям, і оберігає їх від потенційних конкурентів. При існуючому рівні корумпованості державного апарата самі регулюючі органи контролюються підприємствами природної монополії, а керівні особи управлінських органів чи члени їхніх родин нерідко займають посади в підконтрольних галузях, хоча це і заборонено законодавством України і більшості країн світу. По-друге, встановлення ціни, яка дозволяє підприємствам-монополістам одержувати так званий справедливий прибуток, фактично означає, що