Монополiзм в економiцi перехiдного перiоду України

Отже, виникає необхідність пошуку більш діючих шляхів вирішення даної проблеми і починати треба не з встановлення адміністративних обмежень, а з проведення економічної політики, спрямованої на зниження рівня монополізму України. При цьому треба обов'язково врахувати причини й особливості монополізму в економіці нашої країни, а не бездумно переносити методи і способи регулювання діяльності монополії, розроблені у розвинутих країнах, як це відбувалося протягом десяти років українських реформ. Необхідно з урахуванням зарубіжного досвіду регулювання і ментальності українського монополізму розробити власну національну систему регулювання діяльності монополій, особливо природних монополій.

У другому розділі “Система антимонопольного регулювання економіки перехідного періоду України” проаналізовано сутність, принципи та особливості вітчизняної системи антимонопольного регулювання економіки, рівень монополізації товарних ринків України. Багато уваги приділяється особливостям регулювання діяльності природних монополій.

Розвиток ринкових реформ в Україні припускає створення ефективного механізму антимонопольного регулювання.

Особлива роль у подоланні монопольного становища і створенні умов вільного функціонування ринкової економіки належить бюджетному регулюванню, як одному зі способів непрямого антимонопольного регулювання. Податкова політика має також безпосередній вплив на інтереси і ділову активність ринкових суб'єктів, на розвиток конкуренції між ними, на підтримку рівноваги між структурами, що мають різний потенціал конкуренції, наприклад, великими, середніми та малими підприємствами. Застосування даних непрямих методів опосередковано привело б до зниження рівня монополізації в економіці України.

Правовою формою державного антимонопольного регулювання ринкових відносин є антимонопольне законодавство. На сьогоднішній день формування системи антимонопольного законодавства в Україні йде до завершення. Прийнято всі ключові закони і положення, що регулюють діяльність монопольних утворень, деякі з них прийняті з запізненням, деякі вимагають серйозної доробки, але, загалом, базис антимонопольного законодавства України закладений.

У результаті дослідження системи антимонопольного регулювання було запропоновано систему періодизації процесу формування антимонопольного законодавства країни. Аналізуючи антимонопольне законодавство й антимонопольну політику України, слід зазначити, що в нашій країні в підходах до антимонопольного регулювання існує дві тенденції. Перша пов'язана з ліберальними поглядами і спробами повномасштабного роздержавлення і розукрупнення виробництва. Друга – з урахуванням необхідності виживання вітчизняної економіки, використання механізмів функціонування і реалізації монопольних відносин.

Дослідження антимонопольної політики України, призводить до висновку, що в нашій державі вона спрямована не проти великого виробництва як такого, а проти монополістичних тенденцій, проти штучного обмеження конкуренції.

Органом, покликаним забезпечувати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, в Україні є Антимонопольний Комітет України (АМКУ).

Аналіз діяльності АМКУ за період 1996-2000 роки демонструє, що структура виявлених і припинених порушень антимонопольного законодавства істотно не змінилася. За весь період діяльності АМКУ найбільш розповсюдженими порушеннями антимонопольного законодавства є зловживання монопольним становищем та дискримінація суб’єктів господарювання органами влади (рис. 1).

 

Рис. 1. Питома вага найбільш розповсюджених порушень антимонопольного законодавства

 

Як показує проведений аналіз, центральне місце в діяльності органів АМКУ займають справи по виявленню і зупиненню зловживань монопольним становищем. Монопольним визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35. Кінцевою метою будь-якого зловживання є одержання додаткового прибутку чи інших переваг, що пов'язані не зі збільшенням ефективності діяльності суб'єкта господарювання, а з використанням ним свого монопольного становища на ринку. Нерідко монопольне утворення, що уже використовувало своє домінуюче становище, бажає удержати його чи додатково підсилити шляхом обмеження доступу на ринок своїх конкурентів.

Привертає увагу той факт, що найбільша кількість зловживань монопольним становищем була виявлена на ринках природних монополій (близько 42%). У структурі зловживань монопольним становищем домінують порушення, що прямо чи опосередковано спрямовані на встановлення монопольних цін, на них приходилося 60-65% всіх виявлених порушень.

Така значна кількість зловживань монопольним становищем у нашій країні обумовлена суб'єктивними й об'єктивними особливостями перехідного періоду, а саме: відсутність ефективного власника на підприємствах; підтримка визначених монопольних утворень з боку органів влади шляхом надання їм пільг; нерозвиненість інфраструктури ринку і так далі.

Ступінь розвитку конкуренції в економіці країни визначається не відсутністю монополізму, а визначеним співвідношенням галузей з конкурентними відносинами і монополізованих галузей. Світова економічна теорія і практика не має загальноприйнятих критеріїв та методів оцінки рівня монополізації товарних ринків. Чинним законодавством України передбачені тільки кількісні критерії і методи визначення рівня монополізації ринків. Проведений аналіз ступеня монополізації товарних ринків України дозволяє запропонувати новий підхід до класифікації товарних ринків у залежності від факторів, що обумовлюють їхню монополізацію. Виділено товарні ринки, рівень монополізації яких обумовлений такими критеріями: природними причинами, адміністративним фактором та ступенем швидкості становлення ринкових відносин; також подано структурне співвідношення цих ринків в економіці перехідного періоду України (рис. 2).

 

Рис. 2. Структура монополізованих товарних ринків України в 2000 році

 

Аналізуючи рівень монополізації ринків у галузевому розрізі, було виявлено такі тенденції: найбільш монополізованими загальнодержавними ринками на сьогоднішній день є машинобудування і металообробка, де на ринках 253 товарних груп суб'єкти господарювання займають монопольне становище, у тому числі на ринках 152 товарних груп монопольне становище