Монополiзм в економiцi перехiдного перiоду України

Таким чином, якщо підвищення рівня життя населення пов'язано з загальним станом економіки країни і цей процес довгостроковий і трудомісткий, то провести інформованість населення не складно. З огляду на поведінку монополістів на ринках надання житлово-комунальних послуг, які виконуються, як правило, не в повному обсязі або неналежної якості, збільшення кількості звертань громадян змусить дані підприємства переглянути свою економічну політику.

Наступним важливим моментом є перегляд політики держави в області надання податкових пільг, державної допомоги, списання заборгованості перед бюджетом, відстрочки платежів, надання державних гарантій по комерційних кредитах. Так, на сьогоднішній день надання державної допомоги практично ніяк не регламентується.

Також необхідно посилити контроль за практикою, яка поширюється в останній час, об'єднання владних і господарських функцій, з'єднання підприємництва з державним апаратом і апаратом органів місцевого самоврядування. Обмеження конкуренції відбувається за допомогою створення галузевих суб'єктів господарювання з наступним наданням їм визначених переваг шляхом схилення споживачів до користування їх послугами через застосування владних повноважень. Рішення цієї проблеми вимагає скоординованих зусиль державних органів на всіх рівнях.

Незважаючи на те, що в сучасних економічних умовах проблема регулювання ціноутворення і встановлення тарифів на продукцію природних монополій є найактуальнішою, встановлено, що в Україні не вироблено єдиного механізму державного регулювання процесу ціноутворення в даних галузях економіки. Тому необхідно на законодавчому рівні прийняти нормативний акт, що регулює процес ціноутворення в галузях природних монополій. Даним документом рекомендується встановити, що зростання цін (тарифів) на продукцію природних монополій не повинне перевищувати зростання індексу цін у промисловості.

В третьому розділі дисертаційної роботи також пропонується система удосконалювання регулювання діяльності природних монополій на прикладі демонополізації галузі залізничного транспорту, модель якої представлено на рис. 3. При цьому, проводячи розділ мережі залізничних доріг та підприємств, які надають послуги з перевезень, доцільно залишити мережу залізничних доріг у власності держави. За право надавати послуги з перевезень вантажів та пасажирів необхідно провести тендер. Також можливо проведення торгів за право власності на локомотиви та рухомий состав та при приватизації підприємств, що здійснюють допоміжні види діяльності на залізничному транспорті. Аналізуючи систему встановлення тарифів на перевезення залізничним транспортом необхідно позбавити “Укрзалізницю” привілейованого права на встановлення тарифів з перевезень. Особливо, це стосується “відомчої частини” залізничних доріг, де підприємства-власники цих доріг повинні мати самостійність в розробці тарифної політики. Останнім часом в економіці України знайшла розповсюдження експедиторська форма надання послуг по перевезенню залізничним транспортом, суть якої в нашій країні полягає фактично лише в перепродажі залізничного тарифу. Тому треба розвивати операторську форму надання вищезазначених послуг. На відміну від експедиторів оператор є власником вагонів, що дозволяє йому запропонувати більш мобільні умови з перевезень.

Дана реформа повинна привести до стримування зростання залізничних тарифів і поліпшення якості наданих послуг.

Таким чином, визначені шляхи вдосконалення системи державного регулювання діяльності монопольних утворень, зокрема природних монополій, дозволять зменшити рівень монополізації економіки України та будуть сприяти ефективному розвитку конкуренції у вітчизняній економіці.

 

 

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нові вирішення проблеми монополізму в економіці перехідного періоду України. Суть основних висновків та пропозицій полягає в такому:

 

Рис. 3. Структура моделі системи демонополізації галузі залізничного транспорту України

 

теоретично обґрунтовано та поглиблено зміст та сутність монополії, що виражається в такому виді економічних відносин, при якому, займаючи монопольне становище, монопольні утворення нав’язують господарюючим суб’єктам та суспільству свої інтереси, ігноруючи їх дійсні потреби;

виявлено, що основними причинами високого рівня монополізації економіки України є наступні: по-перше, це політична система, яка існувала протягом 70 років та базувалася на пануванні єдиної правлячої партії, що вела управління господарською діяльністю. По-друге, адміністративно-командна система господарювання, що ґрунтувалася на пануванні державної монополії, превалюванні державних інтересів над особистими. Існувала структурна ієрархія в управлінні: нижчестояща ланка підпорядковувалася вищестоящій, кожне підприємство було закріплено за визначеним відомством. Основними методами управління економікою були: директивне планування, концентрація фінансових ресурсів, фондований розподіл матеріально-технічних ресурсів, централізована тарифна система та інше. По-третє, наявність фактично єдиної форми власності – державної, що призвело до знищення об'єктивних економічних передумов для вільного підприємництва і розвитку конкуренції. Будучи єдиним і повновладним власником, держава всіляко сприяла посиленню монополізму у всіх сферах діяльності. По-четверте, високий ступінь концентрації і спеціалізації (у деяких галузях вузької предметної спеціалізації), наявність адміністративних обмежень ринку призвели до створення монопольної структури самого виробництва;

проаналізовано сучасну систему антимонопольного регулювання. На підставі аналізу встановлено:

основними видами порушень в Україні є зловживання монопольним становищем та дискримінація підприємців органами влади;

найбільше число порушень антимонопольного законодавства України приходиться на зловживання монопольним становищем. З них найбільше число зловживань існує у вигляді встановлення монопольно високих цін, дискримінаційних цін і нав'язування умов, що ставлять контрагентів у нерівне становище на товарному ринку. При цьому 42% усіх зловживань приходиться на природні монополії;

відмітними рисами антимонопольного законодавства України є ведення Переліків монопольних утворень і регулювання дій, кваліфікованих як дискримінація