Михайло Максимович про місце написання "слова о полку Ігоревім" і його зв'язок з українським фольклором (до 200-річчя від дня народження вченого)

 

Недовіра до власних історичних надбань з доби Київської Русі породила хибну традицію, як вважав Максимович, шукати пояснень у слов'янських, європейських та азіатських мовах і літературах, а не вивчати власні джерела. Спрощеність такого підходу до з'ясування наукових проблем завжди породжувала кривотлумачення.

З такою методикою вивчення давньоукраїнської культури і, зокрема, літератури Максимович не погоджувався. У працях про "Слово", "Истории древней русской словесности", історико-лінгвістичних студіях учений практично доводив, що поему про Ігорів похід можна прокоментувати на основі паралельного вивчення та зіставлення давньоукраїнської словесності з текстом пам'ятки, вдаючись до пошуків аналогій у західнослов'янській, але не захоплюючись цим надмірно. Дослідник спирається на досвід свого попередника-словознавця, рідного дядька, Романа Тимківського, котрий, як стверджує Максимович, працюючи за таким методом, майже повністю прокоментував "Слово" і якби не зникли його рукописи (родина Тимківських запідозрювала винним у пропажі праць Романа Федоровича І. Снєгірьова), то словознавство просунулось би набагато вперед (ІІІ, 500). Виходячи із подальших досліджень поеми, бачимо, що міркування вченого найбільш ґрунтовні й правильні серед різноманітних трактувань і концепцій 30-40-х років ХІХ ст.

Минув досить тривалий час після спроби Максимовича розв'язати питання про час написання "Слова о полку Ігоревім". Багато було суперечок щодо конкретизації його, але те раціональне зерно, яке заклав учений, витримало іспит часом і знайшло своє підтвердження в працях Б. Рибакова та П. Охріменка14, які, вважаємо, своєю аргументацією є найбільш переконливими. Професор Охріменко, наприклад, на основі текстуального аналізу "Слова", йдучи за Максимовичевими вказівками, а також аналізуючи праці дослідників поеми А. Лященка15, О. Никифорова16 та згадуваного Б. Рибакова, Київського, Єрмолинського літописів встановив, що "Слово" написане в літньо-осінній період 1185 року, а саме - у серпні-вересні. Висновок П. Охріменка підтримали відомі словознавці Д. Лихачов і О. Бушмін17.

Поруч із питанням про час написання поеми Максимович порушив і дотичне до нього: місце створення пам'ятки. У своїй "Истории древней русской словесности" він ділить письменників на дві школи: київську та новгородську. Причиною поділу була як тематика, так і діалектні особливості творів. Автора "Слова" дослідник відносить до південноруських письменників-співців "рідної землі своєї".

У науковій літературі віддавна відомі спроби пояснення терміну "Руська земля", який вживався в давньоруському письменстві. Максимович у багатьох історико-філологічних працях вказує, що, вживаючи його, письменники розуміли південні землі держави, колишню "Полянську Русь". Не відступає від такої традиції, переконаний дослідник, і співець Ігоревого походу, патріот цієї землі.

Згідно Максимовичевого трактування особи автора як знатного дружинника Ігоря, котрий, можливо, був учасником походу та у своєму творі використовує лексику чернігово-сіверської говірки давньоукраїнської мови, то місцем створення поеми на півдні України-Русі можна локалізувати Чернігово-Сіверщину, оскільки вчений переконаний, що "співець, без сумніву, був сіверянином" (ІІІ, 558). Такої ж думки перед Максимовичем дотримувався й М. Карамзін у знаменитій своїй історії18.

Із висновком Максимовича в літературознавстві ХІХ ст. погоджувалися С. Соловйов19, К. Бестужев-Рюмін20, Є. Барсов21, а в радянському - І. Новиков22, М. Присьолков23, С. Обнорський24, М. Тихомиров25, В. Федоров26, О. Назаревський27, В. Чивиліхін28, В. Стеллецький29 та інші.

На сьогодні це питання є одним з найбільш дискусійних. Багато медієвістів вважають, що автором "Слова" був киянин, який створив безсмертну перлину світової культури в рідному місті. Цієї думки дотримуються В. Келтуяла30, А. Лященко31, М. Ґудзій32, Б. Рибаков33, В. Франчук34, а також примикають до них С. Адріанов35, О. Соловйов36, які вважають, що співець Ігоревого походу був киянином чернігівського походження. Академік Д. Лихачов стверджує, що автор "Слова" - південнорус, киянин або чернігівець37.

Третя група дослідників поеми вважає, що твір написаний галичанином. Цього погляду дотримуються А. Петрушевич38, М. Зарубін39, О. Югов40, О. Орлов41, Л. Черепнін42, С. Пушик43, Л. Махновець44.

Дане питання також у словознавстві не розв'язане остаточно, але існуючі гіпотези стимулюють до подальших наукових пошуків, які, напевне, увінчаються успіхом. Після наукових обґрунтувань гіпотези Пушиком і Махновцем, здається, ми знаходимося на порозі відкриття. Поетика твору і лексичний матеріал дають підстави вбачати в ньому Володимира Галицького.

Серед гіпотез, висунутих літературознавцями, які підтримують концепцію Максимовича, заслуговують на увагу висновки П. Охріменка та А. Робінcона. Перший стверджує, що "автор твору походить саме з Чернігово-Сіверщини", конкретніше, з Новгород-Сіверщини, до чого в цьому питанні схилялися М. Карамзін, М. Максимович, К. Ушинський, Д. Багалій, С. Обнорський, В. Федоров, С. Котков та інші45. А медієвіст А. Робінсон у своїй праці46 повністю підтримує визначення локального місця "Руська земля" Максимовичем. Якщо врахувати роздробленість України-Русі на кінець ХІІ ст., пише дослідник, то автор "Слова" "брав на себе турботи про інтереси "всієї Русі" (всіх східнослов'янських князівств), у той час, коли він закликав багатьох князів об'єднатися для відсічі половецькій небезпеці47. Насправді, як ми вважаємо, автор дбав лише про інтереси "Руської землі" (власне Південної Русі), а заклик його був поетичною гіперболою, яка не викликала жодних поетичних наслідків. Як вважає А. Робінсон, така локалізація поняття "Руської землі" для автора "Слова", що розуміє під ним землі Середнього Подніпров'я та Посейм'я, "властива уявленням власне зображуваної в ньому ("Слові" - М. К.)