+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
16
Мова:
Українська
були відзначені відразу ж після знайомства з нею за виданням О. Мусіна-Пушкіна. Але романтично-сентиментальні погляди вчених і літераторів Росії та України кінця ХVIII - початку ХІХ ст.., які відчули уснопоетичну стихію твору й вважали псевдооссіанові пісні Макферсона за еталон давніх пам'яток фольклору, відбилися на трактуванні подібності "Слова" до них. Цю думку М. Карамзіна, висловлену в 1797 році51, поділяли і автори передмови до першого видання "Слова" в 1800 р52. "Ця хибна аналогія, - підкреслює В. Адріанова-Перетц, - протрималася в літературі про "Слово" більше чверті сторіччя. Лише в 30-ті роки ХІХ ст. О. С. Пушкін та М. О. Максимович, що одночасно працювали над перекладом "Слова", спрямували дослідників на правильний шлях зіставлень давньоруської поеми з російською і українською народною поезією"53.
О. Пушкін у плані статті з історії російської літератури у 1834 році вмістив поміж літописами й "Словом" казки, пісні, прислів'я. Одночасно студіював збірки російських, сербських, українських пісень, щоб підібрати відповідний матеріал для характеристики художньої образності твору. За визначенням М. Цявловського, "істотне значення для поглиблення зацікавлень Пушкіна до "Слова" мало спілкування поета з Максимовичем"54. Але одночасно й думка Пушкіна для Максимовича була значною. У листі до П. В'яземського молодий вчений писав: "Порівнюючи пісні з "Піснею о полку Ігоревім", я знаходжу в них поетичну однорідність, так що цю Пісню… називаю початком тієї південноруської епопеї, яка дзвеніла й дзвенить ще у думах бандуристів і в багатьох піснях українських… Мені б дуже хотілося знати міркування ваше про таку думку й що скаже про це Пушкін"55.
Розглядаючи зображально-виражальні засоби "Слова", Максимович доводить їх народність паралельними зіставленнями з українським фольклором. Звичайно, дослідник виходив із надбань попередників у словознавстві, але він, бачачи хибність думок Карамзіна та його послідовників, пішов новим шляхом: вивчення пам'яток літератури Київської Русі методом аналізу та зіставлення зв'язку з фольклором своєї доби та східнослов'янською поезією пізніших часів. Це було новим словом в українському та російському літературознавстві, котрому судилося стати визначним здобутком у філології, а також вагомим внеском Максимовича в історико-порівняльний метод вивчення давньої словесності. В. Данилов з цього приводу зазначає: "Якщо в цьому питанні про зв'язок фразеології "Слова" з усною народною творчістю Максимович не був повним новатором, оскільки до нього на усну пісню при вивченні "Слова" посилалися Граматін і Ґлаголєв, то він поставив його на твердий ґрунт, тому що його попередників зіставлення з прийомами усної творчості були випадковими"56.
Паралелі із східнослов'янським фольклором дали змогу побачити вченому "Слово" у взаємозв'язку з усім літературним процесом ХІІ ст., визнати новаторство твору та його значення для розвитку літератури, зокрема усного героїчного епосу пізніших періодів.
М. Максимович намагається знаходити паралелі в особливостях творчого процесу, задуму, стилю автора поеми та письменників, його сучасників, в ХІХ ст. Він вказує, що "співець Ігоря виводить народну усну поезію на ступінь утворення писемного, на ступінь мистецтва. Він - поет, що народився в епоху усної поезії, наповненої уявленнями та віруваннями свого народу, але він одночасно й поет грамотний, причетний до вищих уявлень свого часу: він поет-письменник. Його пісня наповнена ще всією щирістю та красою народної поезії, але вона є вже твором написаним: у цьому й полягає її значимість у розвитку народної руської поезії"57.
"Слово", ввібравши в себе найхарактерніші народнопоетичні засоби з голосінь, слав, билин давньоукраїнської усної поезії, узаконило їх у героїчному епосі ХІІІ ст.., проклало шлях для пізнішого східнослов'янського: билин, дум, історичних пісень. Як уже відзначалося не раз, Ю. Биховський, Ф. Колеса переконливо визначили шлях і джерела їх розвитку. Далі ця думка розвивається у дослідженнях В. Адріанової-Перетц, Ю. Соколова, О. Білецького, М. Ґудзія та інших літературознавців і фольклористів.
М. Максимович у вступних статтях до збірників пісень 1834 та 1849 років, лекціях 1835 року характеризує стиль поеми на тлі українського та російського фольклору. "З українськими думами, - пише дослідник, - "Слово" зближується своєю просодією - за невизначеним, інколи великим числом стіп у віршах своїх, що звучать різномірною, вільною гармонією й співзвучних звичайно багато на одну риму" (ІІІ, 563).
Для підтвердження власної концепції Максимович наводить близькі паралелі між зображенням картин поля битви в "Слові" та українській пісні, де воно порівнюється з ріллею, а смерть воїна в полі - з весіллям. "Ту кровавого вина недоста; ту пиръ докончяша храбрые Русичи, сваты попоиша, а сами полегша за землю Руськую".
В українській пісні "Ой кінь біжить, трава шумить" козак, що помирає в степу, відправляє коня з поклоном до матері й просить його сказати їй так про свою смерть:
Ти скажи, коню, що я оженився,
Да поняв собі паняночку -
В чистім полі земляночку.
У російській пісні "Уже как пал туман на сине море", помираючи, воїн також наказує своєму коневі:
Ты скажи моей молодой жене,
Что женился я на другой жене -
На другой жене, мать сырой земле:
Что за ней я взял поле чистое,
Нас посватала сабля острая,
Положила спать калена стрела.
Порівняння смерті воїна з весіллям, говорить Максимович, - інтернаціональне. Воно зафіксоване й у грецькій