Микола Білозерський і його участь у виданні класичної збірки українського фольклору "народні південноруські пісні" (1854)

Микола Білозерський (1833-1896), дійсний член Південно-західного відділу Російського географічного товариства із 1874 р., належить до тієї когорти українських фольклористів, які чимало прислужились науці, проте не викликали згодом належного інтересу до своєї постаті та наукової спадщини. Принаймні, в найновішій "Бібліографії українського народознавства. Фольклористика"1 у розділі "Український фольклор і фольклористика. Історія. Діячі. Організація дослідження. Вивчення" імені М. Білозерського не згадано. І, певно, з тієї вагомої причини, що діяльність і спадщину фольклориста вивчено справді недостатньо.

Б. Кирдан, присвятивши М. Білозерському в збірнику "Собиратели народной поэзии" (М., 1974) короткий розділ, писав: "Микола Михайлович Білозерський - видавець українських літописів, фольклорист і етнограф. Діяльність його як збирача творів народної поезії висвітлена вкрай мало. Із записаного і зібраного ним фольклорного матеріалу було опубліковано всього тільки шість дум, декілька пісень, "Список кобзарей (бандуристов) и лирников", а із його праць - примітки до історичних пісень і дум і "Правила при записывании народных дум, песен, сказок, преданий и т. п." Все це було надруковано у збірнику А. Метлинського "Народные южнорусские песни" (К, 1854)."2 Ретельно переглянувши рукописні фонди ІМФЕ і ті матеріали, які зберігаються в Інституті рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського, Б. Кирдан вивчив їх і констатував: "М. Білозерський серйозно займався збиранням фольклору"3.

Про М. Білозерського писав О. І. Дей, досліджуючи фольклористичну діяльність Опанаса Марковича і Марка Вовчка ("Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича". - К., 1983. - С. 19, 22-24) і частково торкаючись проблеми видання збірки, упорядкованої А. Метлинським.

Микола Михайлович Білозерський народився 1833 р. на хуторі Мотронівка (нині с. Оленівка Борзнянського р-ну Чернігівської обл.). Родина Білозерських дала українському світові ще двох відомих діячів культури: Ганну Барвінок (О. М. Білозерську-Куліш) - відому українську письменницю та В. М. Білозерського - громадського і культурного діяча, автора програми для сільських шкіл, редактора часопису "Основа", члена Кирило-Мефодіївського братства, за участь у якому він свого часу відбував заслання.

Наймолодший у сім'ї М. Білозерський здобував освіту в Петербурзькому кадетському корпусі, якого так і не закінчив. Із травня 1852 р. працював у редакції "Чернігівських губернських відомостей" помічником редактора і деякий час заступав редактора. Існує думка, що цікавитися народною поезією М. Білозерський почав під впливом П. Куліша, чоловіка своєї сестри О. М. Білозерської.4 Проте на одному із рукописів зазначено 1847 рік, що свідчить: збирати фольклор М. Білозерський почав ще чотирнадцятирічним.5

Пісні та думи, зібрані, упорядковані, прокоментовані М. Білозерським, увійшли до збірника А. Метлинського "Народные южнорусские песни" (1854 р.). М. Білозерський також уклав "Правила при записывании народных дум, песен, сказок, преданий и т. п." та "Список кобзарей (бандуристов) и лирников", опубліковані як додаток до збірника А. Метлинського "Народные южнорусские песни": "Написав і відіслав листа з правилами для записування билин та ін. і списком кобзарів (26) та примітками короткими до билин - Метлинському, останні в його розпорядження, а пр[авила]і сп[исок] - щоб розмістити у вигляді особливого додатка і віддрукувати для мене 100 відбитків."6 "Правила" М. Білозерського стали визначним явищем української фольклористики, в якій на той час відбувалось становлення наукових засад. Автор не тільки давав поради, які жанри, від кого записувати, але й просив нагадувати носіям фольклору про різні історичні події, готуючи їх до виконання дум і пісень. Він вважав, що список до співців та оповідачів треба складати заздалегідь. Вчений також твердив, що слід спочатку записувати пісні та думи "зі слів", а потім перевіряти, попросивши співця "проспівати" проказане кілька разів. А далі - перечитати усе записане і перевірене співцеві, щоб він міг і сам виправити помилки: "Записувати думи і пісні слід спочатку зі слів, тобто змусивши співця спочатку проказати думу чи пісню, так як вона співається, не поспішаючи, пригадавши те, що слід промовити. Записавши зі слів, просити проспівати, і, якщо можна, то декілька разів одне і те саме. Під час співу слід уважно стежити, чи так записано зі слів, як співається, і доповнювати пропуски, поправляти помилки"7.

М. Білозерський вважав, що необхідно записувати не тільки повні тексти, але й уривки. Наголошував на паспортизації записаних зразків: радив фіксувати імена, прізвища, вік, зазначати, від кого і коли вивчили думи, пісні, казки, хто ще знає зафіксовані зразки, де живе та ін.: "Співаків і оповідачів слід розпитувати: про їхні імена, прізвища, літа, звання, ремесло; де, від кого і коли вивчили думи, пісні або чули перекази; хто саме ще, крім нього, знає думи, пісні, перекази та ін. - які саме (тобто про що, або про кого), де мешкає та ін. Також не зайвим буде записувати і біографічні відомості про співців та оповідачів, які вони самі повідомляють"8.

Фіксуючи обрядовий фольклор, радив зазначати, коли його слід виконувати. Вчений закликав під час записів бути точним "до дрібниць": фіксувати усе "буквально", як вимовляє співець або оповідач, ставити наголоси, пояснювати незрозумілі слова та вирази. "Записуючи, загалом слід бути точним до дрібниць: записувати кожну букву, як її вимовлено співаком або оповідачем, ставити, де слід, на складах, наголоси, пояснювати, із зауваг співаків та інших, незрозумілі слова і вирази; а власні назви, імена та ін. пояснювати такими ж примітками"9.

Значення "Правил" М. Білозерського було