Микола Білозерський і його участь у виданні класичної збірки українського фольклору "народні південноруські пісні" (1854)

Короткий "Список кобзарів…" М. Білозерський склав за місцевостями: губернія, повіт, село. Описано таким чином Чернігівську, Харківську і Полтавську губернії. Це - свого роду зразок для записувачів, проте тут - справжні імена кобзарів та бандуристів, відомих М. Білозерському: "У м. Харкові, неподалік від Холодної гори - Гарбуз. Харківського повіту: в Олшані під Харковом - Левко і Петро Колибаби"11.

Неопублікованим залишився рукопис "Про кобзарів і список кобзарів" (ІМФЕ, ф. 3-6, од. зб. 377, арк. 1-108), де подано не тільки імена кобзарів та лірників, але й відомості про них. У цьому рукописі - короткі записи про багатьох кобзарів та лірників, розповіді самих кобзарів про їхнє мистецтво, які М. Білозерський зібрав упродовж 1851- 1893 рр. Порівняно зі "Списком…", опублікованим в "Народных южнорусских песнях", рукопис "Про кобзарів..." містить повнішу, розлогішу інформацію про співців народних дум та історичних пісень. М. Білозерський прагнув не тільки зафіксувати імена тих кобзарів, про яких доводилося чути або спілкуватися, але й записати про них усі відомості, що вдалося розшукати: "1) Ув Ични був кобзар Иван Яхно из Половои (Прилуцк. у.) Знав козацьких пісень тридцять сім. Умер годив пьять назад. (Ему было до 80 литъ). 2) Кобзар Марко (из Иваныци), Яхнив ученык - знав добре думы козацькыи. Умер годив пьять або шисть назад (50 лит) 3) Ув Охромієвци старець Левко знав про Дорошенка и Вдовыченка (Умер 10 лит назад, жил от роду 40 лит) 4) Гордій Богдан в Євтухах (40 литъ) - добре грав - кобзар і скрипач-музика. Умер в 1856 году. 5) Олексій Дяконенко або Рак - у Сосниці бандурист, знає думу про нетягу. Дум про нетягу дві…"12 Про кобзаря і лірника Романенка М. Білозерський зазначає таке (цю нотатку зроблено російською, попередні українською): "Кобзар і лірник Іван Романенко, який жив спочатку в Борзні, а потім в Британах, де й помер 1854 р. у великий піст, літ 60 від роду, - вчився в Янівці, Чернігів. пов. у кобзаря, що помер близько 1844 р."13 Про цього ж кобзаря Білозерський згадує ще: "В Британах - Романенко, який в грудні 1851 р. повідомив мені, що в селі недавно померла стара, що знала пісні про Хм[ельни]цького, Барабаша, Перебійноса (так у рукописі - О. Ш.), Нечая, Палія та ін."14

Власне, в сердині ХІХ ст. намагання М. Білозерського зібрати і укласти реєстр кобзарів та лірників було чи не єдиною спробою подати цілісну, повну інформацію про кобзарство як явище. М. Білозерський був чи не першим науковцем, який зрозумів важливість комплексного підходу у вивченні народного епосу. Другу таку спробу зібрати дані про кобзарів та лірників здійснили майже за п'ятдесят років - на ХІІ Археологічному з'їзді у Харкові 1902 р.

М. Білозерський готував етнографічний опис Борзнянського повіту Чернігівської губернії, частину якого складали історичні пісні. Українські прислів'я, зібрані М. Білозерським, опубліковано в збірнику "Українські приказки, прислів'я і таке інше" М. Номиса.

В особистому архіві М. Білозерського (ІМФЕ, ф. 3-6, од. зб. 130, 135, 391) - записи неопублікованих пісень, дум, зразків інших жанрів народної поезії, прислів'їв і приказок. У фонді М. Білозерського (ІМФЕ, Ф. 3-3, од. зб. 199, 201, 204, 205, 220 та ін.) пісні й думи, виписані збирачем із різних публікацій, в тому числі М. Цертелєва, І. Срезневського, М. Максимовича, П. Лукашевича, М. Костомарова, Д. Мордовцева, Я. Головацького, Вацлава з Олеська та ін.

Окремою малодослідженою сторінкою історії української фольклористики залишається видання "Народных южнорусских песен" (1854) та участь у цьому виданні М. Білозерського - на той час зовсім молодого 21-річного збирача, журналіста, дослідника архівів чернігівських монастирів.

На початку 1853 року (ймовірно, у лютому) М. Білозерський взявся допомагати Амвросію Метлинському - тоді вже відомому поетові й фольклористу - упорядковувати думи та пісні. У листі до професора А. Метлинського М. Білозерський пише, що згоден надсилати для нього неопубліковані та вже опубліковані думи й пісні. Він погоджується віддати упоряднику "Народных южнорусских песен" власні записи за умови, що той надішле йому 20 екземплярів видання пісень, 10 відбитків пісень історичного відділу та 10 відбитків дум та історичних пісень, записаних самим М. Білозерським. Записи, які не увійдуть до збірника, молодий фольклорист завбачливо просить повернути.15

Подальшу співпрацю М. Білозерського й А. Метлинського, процес підготовки пісень та дум до публікації можна простежити за листами та щоденниковими записами самого М. Білозерського.

Так, у листі до П. О. Куліша від 12 січня 1854 р. із Чернігова фольклорист пише: "М[етлин]ському я відсилаю всі свої пісні. Днями чекаю від нього інших історичних дум і пісень, і тоді візьмусь за підготовку їх до видання, що й тепер роблю" (Листування і щоденникові записи М. Білозерського - російською мовою, переклад наш).16 Що саме має на увазі М. Білозерський, пишучи про "всі свої пісні", дізнаємось із листа до О. Лазаревського: А. Метлинському уже послано близько 200 обрядових та інших пісень, кілька десятків історичних пісень і дум. До історичного відділу,