Науковий вісник «Асканія-Нова»

 

Список використаної літератури:

1. Броди С. Цит. Индивидуальное развитие сельскохо-зяйственных животных. / Броди С. Цит, К.Б. Свечин – К.: Урожай, 1976. – С. 48.

2. Буркат В.П. Використання голштинів у поліпшенні молочної худоби. / В.П.Буркат - К.: Урожай, 1988, - 104 с.

3. Зубець М.В. Наукові тенденції породоутворення в скотарстві України. / М.В. Зубець // Вісник аграрної науки. -1994. № 5 - С. 74 – 83.

4. Плохинский Н.А. Руководство по биометрии для зоотехников.– М.: Колос, 1969. - 255 с.

5. Прудов А.И., Дунин И.М. Использование голштинской породы для интенсификации селекции молочного скота. – М.: Нива России, 1992. - 191 с.

УДК 636.082.13/.083.5

 

ПОПУЛЯЦІЙНО – ГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УСПАДКУВАННЯ МАСТІ У ТВАРИН ПІВДЕННОЇ М'ЯСНОЇ ПОРОДИ ПРИ МІЖВИДОВІЙ ГІБРИДИЗАЦІЇ

 

Л.О. Омельченко - канд.біол.наук

 

Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова 

«Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства

 

Викладені матеріали популяційно-генетичного аналізу щодо успадкування масті у тварин таврійського типу південної м'ясної породи великої рогатої худоби в потомстві бугая кубинського зебу Саніла 8. Встановлено, що «частка» впливу генотипу родоначальника на успадкування світлих мастей у потомків бугая становить в середньому 0,791±0,002, масть є генотиповою ознакою з високим рівнем складного домінантно-адитивного успадкування. 

 

Ключові слова: таврійський тип, масть, успадкуван-ня, тетрагібриди, генотип, фенотип.

 

Таврійський тип південної м'ясної породи створений методом складного відтворного схрещування корів червоної степової породи з бугаями м'ясних порід світової селекції шортгорн, санта-гертруда та гібридизації з кубинським зебу [1].Таврійський тип апробований Державною експертною комісією в 2008 р. у складі південної м'ясної породи як нове селекційне досягнення в тваринництві з трьома заводськими лініями Саніла 8, Сигнала 475 та Ідеала 133, та 25 заводськими родинами.

Внаслідок тривалої селекційно-племінної роботи в таврійському типі сформовано два підтипи: висококровний за «часткою» спадковості зебу (вище 37,5%) в типі зебу та низькокровний (37,5% і менше) в типі санта-гертруда. Тварини обох генофондів є генотипами бажаного типу, які розводять «в собі». Вони близькі і майже не відрізняються за кількісними ознаками та суттєво різняться в прояві якісних ознак, і перш за все масті.

Так, тварини в типі санта-гертруда мають червону та вишневу масті з відтінками (100%), особини зебувидного генотипу характеризуються поліморфізмом мастей від білої до чорної, домінуючими є світлі масті (біла, полова, сіра, руда), питома вага яких становить 75,2%. Решта поголів’я (24,8%) мають червону та чорну масті. На етапі консолідації типу такий поліморфізм мастей є небажаним, оскільки кінцевою метою селекційної роботи є створення однотипних стад за кількісними та якісними ознаками.

Масть, як і інші ознаки, може піддаватися селекційній оцінці. За даними ряду авторів масть у коней виступає як ідентифікаційна ознака генотипу і дає можливість прогнозувати появу різних мастей у лошат, які походять з різних варіантів схрещування [2,3].

Ф.Хатт [4] зазначає, що для значної кількості домашніх тварин виявлено декілька генів, які зумовлюють їх окрас, але ефекти взаємодії цих генів при різних їх комбінаціях у всіх тварин, більших за собаку, підлягають дослідженню.

У молочному та м'ясному скотарстві масті надається значення на стадії виведення породи та її ідентифікації за цією ознакою. Тому всі найбільш поширені породи мають сталу масть. Характер успадкування цієї ознаки при однокольоровому забарвленні домінантний, при двокольоровому (рябі породи) напівдомінантний, зумовлений фенотиповим проявом стану гетерозиготності за даною ознакою [4].

В наших селекційних дослідженнях установлено, що при гомогенному підборі з урахуванням масті та генотипу батьків тварини в типі санта-гертруда на 100% успадковують червону масть. У тварин в типі зебу при аналогічному підборі на 96,15% успадковуються світлі масті. Крім того, підбір батьківських пар з урахуванням генотипу та масті веде до більш чіткої диференціації двох підтипів таврійського типу за «часткою» спадковості зебу.  

Мета роботи – аналіз успадкування альтернативних ознак при міжвидовій гібридизації в популяції таврійського типу південної м'ясної породи великої рогатої худоби для створення однотипних стад за кількісними та якісними ознаками.

Методика досліджень. Успадкування масті у тварин таврійського типу південної м'ясної породи вивчали методом двофакторного ортогонального комплексу для альтернативних ознак [5]. Визначення цього селекційно-генетичного параметру проведено в потомстві бугая-плідника кубинського зебу Саніла 8 в п'яти поколіннях: родоначальник – син – онук – правнук – праправнук на поголів’ї 530 потомків.

       

 

Таблиця 1. Успадкування масті у потомстві бугая Саніла 8 (кубинський зебу ч/п)

 

№ Кличка 

бугая Ідент

№ Ступінь 

спорідненості Частка спад-ковос-ті зебу, % Масть Кіль-кість пото-мків,

гол. 

«частка» впливу генотипу на успадкування світлих мастей

ŋ2x±m ŋ2x Співвідношення мастей, %

Поло-ва Сіра Руда Темні (чер-вона,

чорна

1 Саніл

8 Родоначальник 100 Сіра 33 0,892±0,003ххх 22,5 45,4 27,3 4,8

2 Пірат 483 Син 75 Полова – тигрова 29 0,789±0,007 ххх 6,98 34,5 44,8 13,71

3 Боксьор 557 Син 75 Сіра 55 0,801±0,003 ххх 23,6 30,9 30,9 14,6