Нервова і гуморальна системи

В 1874 році німецький учений Карл Верніке (Wernike) відкрив, що ушкодження специфічної ділянки лівої скроневої частки (зона Верніке) хоч і давала людям можливість вимовляти слова, але їхня мова втрачала всякий зміст. Коли хворих попросили описати малюнок, на якому два хлопчики намагалися украсти печиво за спиною в жінки, один із хворих вимовив: "Мами немає. Її робота, зробити їй краще, але коли вона дивиться, двоє хлопчиків дивляться на іншу частину. Вона працює другий раз" (Gesch-wind, 1979).

Пізніше з'ясувалося, що читання вголос підключає третю зону мозку. Кутова звивина одержує візуальну інформацію від візуальної зони й перетворює її в слухову, а потім у зоні Верніке вона обробляється й набуває сенсу. Нервові волокна з'єднують ці ділянки мозку.

Норман Гешвинд (Geschwind) на основі вищенаведених положень спробував пояснити, як ми користуємося мовою. Коли ви читаєте вголос, то слова: реєструються в зоровій зоні (1), передаються кутовій звивині, що перетворює слова в слуховий код (2), що приймається й стає зрозумілим у зоні Верніке (3), а потім посилає в зону Брока (4), що контролює моторну зону, уможливлюючи вимову слів (5) (мал. 2.20). Різні форми афазії виникають залежно від того, яка ланка в цьому ланцюзі ушкоджена. Ушкодження кутової звивини хоч і дозволяє людині говорити й розуміти мова, але позбавляє її можливості читати. Ушкодження зони Верніке перешкоджає розумінню. Ушкодження на ділянці Брока порушує вимова. Знову й знову підтверджується загальний принцип: складні здібності це результат складної взаємодії багатьох ділянок мозку.

Іншими словами, мозок функціонує, розділяючи свої функції - вимова, сприйняття, міркування, запам'ятовування на підфункції. Наш свідомий досвід тільки здається неподільним. Зараз, читаючи, ви сприймаєте цілу візуальну картину, начебто ваші очі - це відеокамери, що проектують видиме в мозок. Фактично, коли ми щось сприймаємо візуально, наш мозок розбиває видиме на специфічні аспекти - такі як кольори, глибина, рух і форма. (Після локального ушкодження, що виводить із ладу яку-небудь із робочих груп нейронів, люди можуть втратити якийсь аспект бачення, наприклад здатність сприймати рух.) Кожна із цих спеціалізованих нейронних мереж, обробивши свою частку інформації, передає її мережам "вищого рівня", які теж, обробивши неї, далі передають асоціативним зонам вищого рівня, у результаті чого ми пізнаємо обличчя "бабушки". Те ж саме можна сказати й про читання слова. Мозок сприймає форму слова, його звучання й значення, використовуючи різні нейронні мережі (Posner & Carr, 1992). Подумайте про це: Те, що ви сприймаєте як безперервний і неподільний потік інформації, є всього лише видимою верхівкою айсберга, що перероблює інформацію, більша частина якого схована під поверхнею вашого свідомого досвіду.

 

На закінчення можна сказати, що підсистеми розуму локалізовані на специфічних ділянках мозку (мал. 2.21), і в той же час мозок діє як єдине ціле. Рух руки, пізнавання обличчя, навіть сприйняття кольору, руху й глибини - всі залежить від специфічних нейронних мереж. Але складні функції - такі як мова, навчання й любов, вимагають взаємодії багатьох ділянок мозку. Два принципи - спеціалізація й інтеграція - діють в обох півкулях мозку.

 

 

Уже більше сторіччя клінічні дані свідчать про те, що дві півкулі мозку виконують різні функції. Нещасні випадки, удари, пухлини на лівій півкулі звичайно сповільнюють читання, письмо, мову, арифметичні підрахунки й розуміння. Подібні аномалії на правій півкулі не мають настільки серйозного впливу. Тому й не дивно, що ліва півкуля відомо як "домінантне", або "головне", а його мовчазний сусід праворуч як "підпорядковане", або "другорядне". Ліва вербальна півкуля порівнянна з видимою стороною Місяця, яку можна спостерігати й вивчати. Звичайно, у Місяця є й інша сторона, але її не можна бачити. (У деяких лівш мова обробляється в правій півкулі, див. С. 103.)

До 1960 року скрізь сходилися в думці про перевагу лівої півкулі. Але потім виявилося, що "другорядне" праве не таке уже і підпорядковане. Історії цього відкриття – одна із самих цікавих сторінок в історії психології. 

Мозолисте тіло

Це велике скупчення нервових волокон зв'язує дві півкулі мозку. Щоб сфотографувати половину мозку, півкулі були розділені по мозолистому тілу й нижчим ділянкам мозку(або corpus callosum) широку смугу аксонових волокон, що з'єднує дві півкулі (мал. 2.22).

 

Мозолисте тіло

Великий узи нейронних волокон, що з'єднує дві півкулі й передає інформацію від одного до іншого.

Розщеплення мозку

Ситуація, коли дві півкулі мозку ізолюються друг від друга шляхом перерізання волокон, які їх з'єднують не таке вже й підлегле, а історія цього відкриття - одна із самих цікавих сторінок в історії психології.

Розщеплення мозку

В 1961 році два нейрохірурги з Лос-Анджелеса Филип Фогель (Vogel) і Джозеф Боген (Bogen) збиралися прооперувати деяких пацієнтів, хворих епілепсією. Хірурги висловили припущення, що найважчі припадки хвороби обумовлені ростом і без того сильної активності мозку, що підтримується між правою й лівою півкулями. А оскільки це так, то хірурги зацікавилися,  чи можливо поставити гострі епілептичні припадки під контроль, якщо порушити