Нервова і гуморальна системи

 

Мозочок

Маленький мозок за стовбуром мозку допомагає координувати довільні рухи й рівновагу тіла.

Лімбічна система

Система нейронних структур і формі бублика на межі стовбура й мозкових півкуль зв’язана з емоціями (страх, агресивність) і спонуканнями (їжа  й секс). Включає в себе мигдалину й гіпоталамус.

Мигдалини

Дава мигдалеподібних нейронних центра лімбічної системи, пов'язаних з емоціями. 

Гіпоталамус

Нейронна структура, що перебуває нижче таламуса. Керує декількома функціями по підтримці життєдіяльності температура тіла), бере участь у керуванні ендокринною системою через гіпофіз, зв’язаний із емоціями.

Якщо вилучені мигдалини перетворюють агресивну тварину в спокійну, то чи не сприяло таке видалення в людей зниженню їхньої агресивності? Подібна "психохірургія" давала різні результати (Mark & Ervin, 1970; Valenstein, 1986). Операції на людях з ушкодженим мозком зменшували припадки люті, хоча й викликали в окремих випадках неприємні побічні ефекти, які проявлялися в нездатності хворих до повсякденної діяльності. Із цих причин, а також в силу недостатності наших знань, радикальна психохірургія дуже ризикована, і нею користуються рідко. Можливо, у майбутньому, коли ми більше довідаємося про те, як мозок контролює поведінку, ми навчимося позбуватися від хвороб, не викликаючи нових.

ГІПОТАЛАМУС

Маленька, але важлива структура (на фото вона білих кольорів), що допомагає підтримувати внутрішнє середовище в стабільному стані, регулюючи почуття спраги, голоду, температури тіла. Він впливає також на почуття задоволення.

 

Ще одна важлива структура лімбічної системи розташована саме під (hypo) таламусом і тому називається гіпоталамусом. Видаляючи або стимулюючи різні ділянки гіпоталамуса, вченим-неврологам удалося виділити в ньому групи нейронів, які здійснюють специфічні функції по підтримці життєдіяльності. Одна частина цих нейронів впливає на почуття голоду, інша регулює почуття спраги, температуру тіла й сексуальну поведінку.

Гіпоталамус контролює хімічний склад крові й приймає інструкції від інших частин мозку. Думки про секс (у корі головного мозку) стимулюють гіпоталамус, і він починає виробляти гормони. За допомогою цих гормонів гіпоталамус контролює сусідню "головну залозу" - гіпофізну, що, у свою чергу, контролює вироблення гормонів іншими залозами, що регулюються гіпоталамусом. (Зверніть увагу на взаємозв'язок між нервовою й ендокринною системами: мозок впливає на ендокринну систему, що, у свою чергу, впливає на мозок.) Потужний маленький гіпоталамус також здійснює контроль, стимулюючи діяльність автономної нервової системи. Історія одного знаменитого відкриття, пов'язаного з гіпоталамусом, показує, як іноді прогресує наука, коли допитливі й обдаровані дослідники зауважують незвичайне явище. Двоє молодих невропсихологів з Макгильского університету - Джеймс Оулдз і Пітер Миль-нер (James Olds, Peter Milner, 1954) спробували імплантувати (вживити) електроди в сітчасту систему білих пацюків. Один раз вони сильно помилилися: одному пацюкові помилково ввели електрод в область, що, як пізніше з'ясувалося, виявилася гіпоталамусом (Olds, 1975). І от результат: пацюк після цього вперто поверталася на те місце на обгородженій для експерименту поверхні стола, де він отримував помилкову стимуляцію, як би запрошуючи дослідників повторити її. Знайшовши помилку, уважні дослідники визнали, що натрапили на ділянку мозку, відповідальну за почуття насолоди.

ПАЦЮК З ІМПЛАНТОВАНИМ ЕЛЕКТРОДОМ

З електродом, імплантованому в "центр задоволення" у гіпоталамусі, пацюк з легкістю перетинає ґрати, через яку пропущений електричний струм, одержуючи болючі удари, щоб нажати на важіль, що посилає електричні імпульси в її "центр насолоди"

 

У ретельно спланованій серії експериментів Оулдз (1958) продовжив дослідження з метою відкриття й інших "центрів задоволення", як він їх назвав. (А що почували пацюка - це відомо тільки їм, але вони про це не скажуть. Не бажаючи порівнювати почуття людини з почуттям пацюка, сучасні вчені вважають за краще використанню терміну "центр задоволення" - термін "центр винагороди".) Коли потім Оулдз дозволив пацюкам самим проводити стимуляцію цих центрів натисканням на спеціальні педалі, то вони робили це так самовіддано (зі швидкістю до 7 тисяч натискань у годину), що падали від знемоги.

Більше того, вони готові були робити все, щоб одержати цю стимуляцію, навіть перебігати ділянка статі, через який пропускався струм, - чого не зробить навіть голодний пацюк, якщо побачить їжу.

Подібні центри задоволення в гіпоталамусі й довкола нього були пізніше знайдені й в інших видів, у тому числі в золотих рибок, дельфінів, мавп. Фактично досвіди над тваринами виявляють як загальну систему підкріплення, що запускає механізм вироблення медіатора допамина, так і окремі специфічні центри, пов'язані з насолодою при їжі, питві й сексі. Здається, що тварини з'являються на світло з уродженими системами підкріплення тих видів життєдіяльності, які необхідні для виживання.

Ці важливі відкриття змусили людей задуматися про те, що й у них можуть бути лімбічені центри, відповідальні за почуття задоволення. І вони є справді. Один нейрохірург використав електроди для заспокоєння душевнохворих. При цьому пацієнти проявляли ознаки задоволення, але, на відміну від пацюків, стимуляція не доводила їх до божевілля (Deutsch, 1972; Hooper & Teresi, 1986). Деякі дослідники вважають, що розлади, викликані вживанням алкоголю, наркотиків і об'їдання, можуть обумовлюватися синдромом дефіциту задоволення - генетично обумовленим дефіцитом задоволеності й благополуччя в природних мозкових системах, що приводить людей до вживання речовин,