Нервова і гуморальна системи

Таламус

Сенсорний пульт керування мозком, що перебуває над верхньою частиною стволa головного мозку направляє до сенсорних сприймаючих ділянок на корі мозку й передає відповіді мозочку й довгастому мозку.

В 1949 році Джузеппе Марузі й Хорас Магоун (Giuseppe Moruzzi & Horace Magoun, 1949) помітили, що якщо зробити стимуляцію електричним струмом ретикулярної формації сплячого кота, то він відразу прокинеться й насторожиться. Магоун видалив ретикулярну формацію в кота з вищих ділянок мозку, не ушкодивши шляхи сенсорних сигналів, які перебувають поруч. Але в результаті кіт упав у кому, з якої так ніколи й не вийшов. Магоун міг ляскати в ладоні над самим вухом кота, навіть щипати його, але без усяких реакцій з боку тварини. Це показало, що ретикулярна формація задіяна в процесі порушення. Пізніше вчені виявили, що й в інших ділянках стовбура мозку є нейрони, діяльність яких необхідна для сну. (Як ми побачимо далі, під час сну мозок знаходиться в стані бадьорості.)

Таламус

Над стовбуром мозку розташовується з'єднана пара яйцеподібних утворень, названа таламус. Це сенсорний пульт керування мозком: він одержує інформацію від сенсорних нейронів і направляє її у вищі відділи мозку, які регулюють зір, слух, смак, дотик.

Ми можемо зрівняти значення таламуса для нервових шляхів зі значенням Лондона для системи залізничних колій в Англії: сенсорні сигнали перетинають його на шляху до різних пунктів призначення. Таламус одержує також деякі сигнали від вищих ділянок мозку, які він направляє до мозочка й довгастого мозку.

Мозочок

За стовбуром мозку розташовується мозочок, тобто маленький мозок, що являє собою дві зморщених півкулі. Як ми побачимо в главі 9, він впливає на научіння й пам'ять. Але сама очевидна функція мозочка - це контроль над м'язами. Якби ви ушкодили мозочок, то виникли б проблеми з ходьбою, збереженням рівноваги або потиском рук. Ваші рухи були б рвучкими й надмірними. Зверніть увагу на те, що всі ці функції нижчих відділів мозку здійснюються без яких-небудь свідомих зусиль. А це підтверджує одну з тем, які неодноразово виникають у книзі: як мозок обробляє багато інформації без участі свідомості. Ми усвідомлюємо результати зусиль мозку (скажімо, наш справжній візуальний досвід), але нам невідомо, як ми конструюємо зоровий образ. І точно так само – й у вісні, і в стані неспання - стовбур головного мозку здійснює свої життєво важливі функції, надаючи можливість вищим відділам мозку думати, мріяти, говорити, зосереджуватися на спогадах.

 

 

"Маленький мозок" прикріплений до задньої частини стовбура мозку, допомагає координувати довільні рухи.

 

 

Хоча вона є частиною ендокринної системи, а не мозку, гіпофізна залоза контролюється гіпоталамусом лімбічної системи, розташований над нею.

Ви можете перевірити розуміння основних функцій ділянок мозку нижчого рівня, відповісти на наступні питання: ушкодження якої ділянки мозку вплине на нашу здатність стрибати через скакалку, на відчуття смаку або звуків? Ушкодження якої ділянки мозку змусило нас упасти в кому, втратившись дихання й серцебиття? 

На межі ("limbus") стовбура головного мозку й мозкових півкуль перебуває нервова система у формі бублика, що називається лімбічною системою. Як ми побачимо далі із глави 9, один компонент лімбічної системи, гіпокамп, уможливлює процес запам'ятовування. (Коли тварини або люди втрачають гіпокамп у результаті хірургічного втручання або пошкодження, вони не здатні запам'ятовувати факти й події.) А поки давайте відзначимо зв'язок лімбічної системи з емоціями - такими як страх і гнів, і первісними спонуканнями - такими як їжа й секс. Як ми побачимо далі, вплив лімбічної системи на емоції й спонукання здійснюється частково через її контроль над гормональною системою тіла.

Мигдалини

Два мигдалеподібних згустки нейронів у лімбічній системі, які називаються мигдалинами, впливають на почуття агресивності й страху. В 1939 р. Психолог Генріх Клювер (Kluver) і нейрохірург Пауль Буки (Вису) хірургічним шляхом видалили частину мозку мавпи, включаючи й мигдалину. Операція перетворила звичайно агресивну мавпу в одну із самих слухняних істот. Її щипали, тикали в неї ціпками, робили все, що звичайно викликає агресивну реакцію, але мавпа залишалася байдужної. У наступних експериментах з іншими дикими тваринами - риссю, росомахою, пацюком - дослідники мали однаковий результат. Що могло б відбутися, якби ми дратували за допомогою електричного струму мигдалину такої спокійної свійської тварини, як кіт? Стимулюємо її в одному місці й кіт готується нападати, сичить, дугою вигнувши спину, розширивши зіниці, наставивши вуха... Пересуньте небагато убік електрод у мигдалині - і кіт стискується від жаху перед маленькою мишкою, опинившись із нею в одній клітці.

Ці експерименти свідчать про роль мигдалин у таких емоціях, як лють і страх. Однак ми не повинні вважати мигдалини центром, що контролює агресію. У мозку немає конкретної структурної організації, яка б відповідала категоріям нашого поводження. Агресія й страх викликають нейронну активність на всіх рівнях мозку: у стовбурі, лімбічній системі й у корі. Стимуляція інших нейронних систем лімбічної системи, крім мигдалин, може викликати ідентичне поводження. Наприклад, коли ви лагодите карбюратор свого автомобіля, ви впливаєте на спосіб