Сковорода — видатний український філософ

 

РОЗДІЛ I. Г. СКОВОРОДА — ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛОСОФ

1.1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ Г. СКОВОРОДИ

1.2. ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ Г. С. СКОВОРОДИ

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ РИСИ ФІЛОСОФІЇ Г. СКОВОРОДИ

2.1. «ХРИСТОВА ФІЛОСОФІЯ» Г. СКОВОРОДИ

2.2. ІДЕЯ ТРЬОХ СВІТІВ

 

 

Розвиток духовної культури України та її народу нерозривно пов’язаний з іменем великого філософа, поета і письменника, педагога Григорія Сковороди, який жив і творив у XVІІІ столітті. 

Григорія Сковороду відносять до типових представників української просвітницької філософії, а також часто називають українським Сократом. Його біографія засвідчила рідкісний приклад узгодження власної філософської системи із обраним ним способом життєвої поведінки, що, безперечно заслуговує поваги. Аскетичний образ мандрівного філософа сприймається багатьма поколіннями українців як ідеал мудреця - пророка, який навчав свій народ, доносив йому правду про істинне благо. На думку Григорія Сковороди, саме філософія, або «любомудріє», як він говорив, скеровує усе коло справ до мети, щоб дати життя духу, благородство серцю, світлість думкам.

Природність Г. Сковороди, його глибока й благочестива вірність своїй натурі прикрасила його духовний вигляд не тільки рисами творчої оригінальності й своєрідності, але й зробила його родоначальником української філософської думки, духовним зачинателем й основоположником всіх великих наступних розумових течій в українському суспільстві.

Своєрідна українська філософія в особі Сковороди вийшла в світ за багато десятиліть до народження романтичної філософії в Німеччині й на кілька років передує пробудженню Канта з «догматичного сну» [1, с. 32].

Творчість Г. Сковороди вмістила в себе два основних типи філософської культури — традиційний і світський, який набирав силу в XVIII сторіччі.

В центрі філософії Сковороди - навчання про «три світи»: «світ великий» (макрокосм), «світ малий» (людина) і «світ символічний» (світ Біблії). 

Центральною ланкою цієї тріади є людина як вінець утвору, правдивий суб'єкт і ціль філософствування. Цим пояснюється й акцентування уваги Г. Сковороди на проблемах добра й зла, щастя, сенсу життя й т. п. Він створив своєрідну морально - антропологічну філософію життя, що підкреслює пріоритет морального початку в людині й суспільстві, пронизану ідеями любові, милосердя й співчуття.

У своїх філософських і літературних творах Г. Сковорода надавав величезного значення дослідженню людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук.

У міркуваннях щодо цієї проблематики, філософія Сковороди має релігійно - філософський характер, вона невідривно пов'язана зі зверненням до Біблії й християнської традиції, а тому спирається на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть й ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який смисл її життя, які основні грані людської діяльності.

Актуальність теми: питання, які висвітлював Г. Сковорода у своїх філософських і літературних творах, є актуальними й донині. У своіх творах він дуже часто звертався до теми Бога та релігії. А тому ця тема "Пантеїстичні мотиви в поезії Г. Сковороди" є оригінальною й у наші дні.

Об’єкт дослідження — творчість Г. Сковороди.

Предмет дослідження — становлення пантеїстичних мотивів Г. Сковороди.

Мета дослідження — проаналізувати життя і визначити філософські погляди і пантеїстичні мотиви в поезії Г. Сковороди.

Завдання дослідження:

• Показати інтелектуальний та життєвий шлях Г. Сковороди.
• Висвітлити філософські та етичні погляди вченого.
• Пояснити «Христову філософію» Г. Сковороди.
• Розкрити онтологічну основу вчення Г. Сковороди (вчення про три світи і дві натури).

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

 

 

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Лубенського полку, що є територією сучасної Полтавщини, в сім’ї малоземельного козака. В 1734 - 1753 роках з перервами навчався в Києво-Могилянській академії. Протягом кількох років (1741 - 1744) співав у придворній капелі в Петербурзі, після чого знову повернувся до навчання в Академії, де прослухав дворічний богословський курс та був одним із кращих учнів Академії.

Із 1745 році до 1750 року Сковорода перебував в Угорщини у складі комісії полковника Г. Вишневського по заготівлі Токайських вин для царського двору. На цей час припадають також його подорожі по Австрії, Словаччині, Польщі, Італії. 

Після повернення в Україну, в 1751 році Сковорода деякий час викладав поетику в Переяславській семінарії. Однак, через невідповідність думок, які він пропагував у своєму курсі лекцій, існуючому на той час офіційно-догматичному погляду на поезію, він залишає цю роботу і знову повертається до Києво - Могилянської академії. 

Після закінчення навчання в Академії у 1753 році Григорій Cковорода працює домашнім учителем сина багатого поміщика С. Томари. Але через власні погляди на виховання та проблеми педагогіки, через рік Сковороді довелося залишити це місце і він поїхав до Москви, де майже рік провів у Троїце-Сергієвій лаврі, поповнюючи свої знання в її бібліотеці. Після повернення в Україну Сковорода знову займає місце домашнього вчителя у маєтку С. Томари, де перебував до 1758 року. Тут почалась його літературна творчість,