Задача. Отримати інформацію про фірму А з мінімальними витратами. Описати методи промислової та економічної розвідки

 

Фірма А – ваш конкурент. Вона випускає продукцію X,Y,Z. Ви хочете дізнатися про склад цих продуктів, а також список клієнтів фірми А. Ваш товариш є співробітником транспортної компанії, що перевозить сировину на завод, який виробляє продукти Х та Y. Вам відома адреса начальника цеха, де виробляють продукт Х. Із реклами фірми А Ви знаєте, що продукт Z на 50% складається з сої, а на 50% - із якогось іншого природного матеріалу. Також Вам відомий склад, на якому можна придбати продукт Z. Ваш брат працює директором операційного відділу в банку, через який фірма А проводить свої операції.

Як за допомогою цих джерел отримати інформацію про фірму А, яка Вас цікавить з мінімальними витратами?

Які методи промислової та економічної розвідки ви при цьому використовуєте?

Рішення

Основні канали отримання інформації.

Директор операційного відділу банку може надати таку інформацію:

фінансово-господарські документи фірми А;

статутні та реєстраційні документи фірми А;

основних контрагентів, з якими здійснює взаємодію фірма А.

Спосіб добуття інформації – агентурний промисловий шпіонаж.

Товариша-співробітник транспортної компанії може надати таку інформацію:

- види сировини (транспорт, упаковка, зовнішній вигляд сировини, постачальники сировини);

- обсяги поставок сировини.

Спосіб здобуття інформації – стимулювання товариша співпрацею, Потім неформальне опитування.

Реклама фірми А може надати інформацію про: примірний склад продукту Z. Можливість зробити хімічний аналіз продукту Z. Вид отримання інформації – легальне дослідження зразків, отриманих легальним шляхом.

Начальник цеха, де виробляють продукт Х після відповідного стимулювання надає необхідну інформацію про продукт Х.

Вид отримання інформації – промислове шпигунство.

 

 

 

Законодавство з питань комерційної таємниці не систематизовано. Відносини, пов’язані з охороною комерційної таємниці, регулюються нормативно-правовими актами, що належать до різних галузей права, зокрема, Цивільним кодексом (далі – ЦК) України, Господарським кодексом (далі – ГК) України, Кримінальним кодексом (далі – КК) України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), Законами України “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, і визначають лише загальні засади правового регулювання таких відносин.

Розпорошеність правових норм щодо захисту комерційної таємниці зумовлює правову невизначеність, суперечність та неоднозначне тлумачення норм щодо регулювання правовідносин між власниками прав на об’єкт інтелектуальної власності й учасниками ринку товарів і послуг, заінтересованих у використанні інформації, що становить комерційну таємницю.

На сьогодні комерційна таємниця віднесена ЦК України (ст. 420) до об’єктів права інтелектуальної власності. Статтею 177 Кодексу до об’єктів цивільних прав включені “результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація” [1]. Якою ж є правова природа комерційної таємниці та інформації, що її становить?

Комерційною таємницею, відповідно до ст. 505 ЦК України, є “інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію” [1].

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які, відповідно до закону, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Отже, вітчизняним законодавством комерційну таємницю віднесено до інституту так званого права інтелектуальної власності, тобто сукупності виключних прав на нематеріальні об’єкти, що є результатом інтелектуальної діяльності, у тому числі творчої, та інші прирівняні до них об’єкти. Права на комерційну таємницю є різновидом прав інтелектуальної власності (виключних прав). При цьому комерційна таємниця ототожнюється із самою інформацію і не розуміється як правовий режим захисту такої конфіденційної інформації. За слушною пропозицією, для означення самого правового режиму можна вживати термін “виключні права (права інтелектуальної власності) на комерційну таємницю” [10]. Українське законодавство (що властиво й іншим країнам та окремим міжнародним актам) містить положення щодо захисту комерційної таємниці в нормативно-правових положеннях, котрі стосуються захисту від недобросовісної конкуренції (гл. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, ст. 32, 36–37 ГК України).

При цьому до дій, що являють собою недобросовісну конкуренцію, належать “неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці” [11]. Але в контексті характеристики правового режиму комерційної таємниці захист від недобросовісної конкуренції варто розглядати лише як один із способів захисту прав на комерційну таємницю, що не змінює її сутності. Систему характерних рис, ознак комерційної таємниці можна поділити на кілька груп: 

1) ті, що стосуються властивостей самого об’єкта;

2) ті, що стосуються умов правової охорони об’єкта;

3) інші.

Комерційній таємниці властиві всі ознаки нематеріального об’єкта – можливість одночасного використання необмеженим колом осіб, відсутність фізичної амортизації тощо. Так само мають значення зміст, сутність нематеріального об’єкта, тобто самі відомості, які становлять комерційну таємницю, а не форма їх зовнішнього представлення (на відміну від авторського права). Тобто комерційна таємниця є об’єктом виключних прав, для