Обґрунтування схеми та джерел фінансування при створенні нового підприємства

Практично кожне підприємство має значний резерв для зменшення витрат. Розбудова ефективної системи управління витратами дає можливість підприємству за рахунок зменшення собівартості на одиницю продукції мати конкурентоздатну позицію на ринку. Поряд із традиційними стратегіями управління витратами окремо можна виділити такі підходи як директ-костінг та таргет-костінг. Незважаючи на те, що вітчизняні бухгалтерські стандарти не дозволяють у повному обсязі використовувати такі системи управління витратами для складання зовнішньої звітності та обрахування податків, вони знаходять використання у вітчизняній бухгалтерській практиці внутрішнього обліку, для проведення техніко-економічного аналізу, а також для прийняття тактичних та стратегічних управлінських рішень в питаннях беззбитковості виробництва, ціноутворення та ін. Так, в основі системи директ-костінг лежить обрахування зменшеної собівартості продукції та визначення маржинального доходу. З урахуванням змін у сучасному ринковому середовищі широкого вжитку набула система таргет-костінг — цілісна концепція управління, яка передбачає стратегію зниження витрат та реалізацію функцій планування виробництва нових товарів, калькулювання цільової собівартості відповідно до реалій ринку. Вона передбачає розрахунок собівартості товару, виходячи із попередньо встановленої ціни реалізації. Така ціна визначається за допомогою маркетингових досліджень, тобто фактично є очікуваною ринком ціною.

Наявний на підприємстві інструментарій управління може застосовуватися як до окремих напрямів господарської діяльності так і до роботи підприємства загалом. Таким чином, можливо перерозподіляти ресурси між напрямками діяльності, концентруючи увагу та ресурси на найбільш перспективних та прибуткових. В свою чергу, можливості для такого аналізу та дієві інструменти впровадження його результатів повинні бути передбачені існуючою на підприємстві системою фінансового планування. Тобто показники фінансово-господарської діяльності повинні мати відповідну деталізацію у розрізі видів діяльності. Таким чином, можна реалізувати таку перевагу, як функцію управління бізнесами підприємства. Цей аналіз майже не застосовується на вітчизняних підприємствах, але з часом його використання для багатьох буде необхідною умовою для збереження рівня прибутковості та частки на ринку.

Основою планування виробничого процесу в рамках системи планування та управління ресурсами є план продажу. За основу такого плану береться прогноз, який повинен максимально врахувати ринкову ситуацію, момент присутності товару на ринку та можливі фактори, які можуть впливати на рівень продажу. Грамотно складений план продажу дає змогу ефективно спланувати рух сировини, матеріалів та готової продукції на підприємстві, що в залежності від виробничого процесу може значно знизити операційні витрати, а також попередити залучення зайвих кредитних ресурсів тощо. Зберігання готової продукції завжди пов'язано із деякими фінансовими втратами. На планування закупівель впливають як потреба виробництва в матеріалах, так і склад та запланована динаміка матеріальних запасів. Таким чином, методи планування ресурсів дозволяють скоординувати весь виробничий цикл закупівлі та продажу, мінімізувати задаси та, досягнувши в своєму розвитку стандарту ERP (Extended Resource Planning), претендувати на управління всіма ресурсами підприємства.

Одним із складових фінансового плану підприємства є інвестиційний план. Його зміст перш за все залежить від запланованої виробничої програми підприємства, науково-технічної та інвестиційної політики. Методика планування вкладень повинна бути суттєво змінена завдяки переходу на ринкові відносини, а також необхідності більшості підприємств планувати не тільки капітальні вкладення, реальні інвестиції, але і фінансові (портфельні) інвестиції. Важливість процесу планування інвестицій полягає в тому, що, плануючи інвестиції, створюється основа діяльності підприємства на майбутнє. Тобто узгодженість такого плану із довгостроковою стратегією підприємства є обов'язковою. В загальному вигляді план інвестицій повинен складатися з двох розділів: плану портфельних інвестицій і плану реальних інвестицій. Можна виділити такі правила складання інвестиційного плану:

1) план інвестицій підприємства повинен виходити із довгострокової стратегій підприємства;

2) інвестувати кошти в виробництво і цінні папери має сенс тільки в тому випадку, якщо підприємство отримує більшу вигоду від зберігання їх у банку;

3) інвестувати кошти має сенс тільки в найбільш рентабельні, з урахуванням фактору часу, проекти;

4) інвестувати кошти має сенс, тільки якщо рентабельність інвестицій перевищує темпи інфляції;

5) приймати кінцеві рішення щодо інвестування тільки в тому випадку, якщо забезпечується найбільша економічна вигода з найменшим ступенем ризику.

Отже, фінансове планування відіграє важливу роль в фінансово-господарській діяльності будь-якої фірми.

 

 

Таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

 Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві особливостей правового становища підприємств окремих видів.

 Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

 З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження