Оцінка стану та тенденцій розвитку вівчарства в Україні

Вівці у порівнянні з іншими сільськогосподарськими тваринами менш вибагливі до умов утримання.

Економічна вигідність вівчарства заключається ще й в тому, що воно не потребує надто великих капітальних вкладень на будівництво та обладнання вівцеферм.

Всупереч усім біологічним і господарським цінностям овець галузь вівчарства впродовж останніх 19 років переходу економіки України до ринкових відносин прийшла в небачено ніколи раніше ні в мирний час, ні навіть в роки війни глибокий занепад.

Глибина занепаду вівчарства в багатьох регіонах вже межує з повною ліквідацією галузі. Відродження вівчарства, збільшення виробництва продукції галузі є вкрай важливим завданням сільськогосподарського виробництва. Визначення напрямів успішного вирішення цього завдання можливе лише за умови постійного проведення об’єктивної всебічної оцінки стану розвитку вівчарства і рівня ефективності виробництва продукції галузі.

Актуальні питання успішного ведення вівчарства, визначення напрямів і резервів підвищення ефективності виробництва продукції галузі в Україні досліджувалися і висвітлені в наукових працях вітчизняних вчених М. Ф. Іванова, Л. К. Гребня, Д. М. Охотіної, П. І. Польської, Г. К. Даниленко, І. Н. Топіхи та багатьох інших.

Мета даного дослідження полягає у визначенні об’єктивної загальної оцінки стану вівчарства у 1996-2008 роках порівняно з 1990 роком у різних організаційно-правових категоріях господарств України та оцінки перспектив відродження галузі.

Об’єктами досліджень були показники розвитку вівчарства у господарствах усіх категорій, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах, фермерських господарствах та господарствах населення за офіційними статистичними та за даними спеціальної літератури.

Дослідження дозволили на основі аналізу одержаних показників, їх динаміки в часі та взаємозв’язку провести загальну оцінку стану виробництва продукції вівчарства, зробити відповідні осмислення, узагальнення та висновки щодо перспектив відродження галузі.

Показники чисельності поголів’я овець і кіз в динаміці років свідчать про глибокий занепад галузі в останні роки. Загальна чисельність поголів’я овець і кіз у господарствах усіх категорій України з 8419 тис. голів у 1990 році зменшилася до 172, 7 тис. голів у 2008 році, або майже в п’ять разів. Чисельність поголів’я овець у тому числі зменшилася за досліджуваний період відповідно з 7896 тис. голів до 1096 тис. голів, або в 7, 2 раза.

Ще більш катастрофічного занепаду зазнало вівчарство у сільськогосподарських підприємствах. Чисельність поголів’я овець у цій категорії господарств за досліджуваний період зменшилася з 7164 тис. гол. до 298 тис. гол., або в 24 рази. Фермерські господарства України майже не займаються веденням вівчарства.

В Україні в останні роки діяло майже 50 тис. фермерських господарств. В їх володінні і користуванні знаходилося майже чотири мільйони сільськогосподарських угідь.

Фермерські господарства у 2008 році утримували 56 тис. овець, або в середньому лише по одній вівці на одне фермерське господарство.

Чисельність поголів’я овець в господарствах населення України впродовж 18 останніх досліджуваних років не змінилося, а поголів’я кіз збільшилося на 20, 7%. Зазначимо, що на думку окремих дослідників збільшення чисельності поголів’я кіз у господарствах населення є показником зниження життєвого рівня людей та поглиблення злиднів. Люди в своїх особистих господарствах утримують кіз з метою вижити в нинішній економічно скрутний період життя.

Немало країн світу постійно збільшують чисельність поголів’я овець. Так, наприклад, в Китаї поголів’я овець з 113, 5 млн. голів у 1990 році збільшилася до 172, 0 млн. голів у 2007 році, або на 51, 5%.

У 2007 році в Іспанії налічувалося 21, 8 млн. овець, у Великобританії відповідно – 33, 6 млн. голів. У розрахунку на кожних 100 жителів цих двох країн приходилося більш ніж по 50 овець. На 100 осіб населення Греції у вказаному році приходилося 83 вівці. Ці показники спростовують необґрунтовані твердження невигідності розведення овець в умовах ринкової економіки.

За нашими розрахунками в Україні на 100 осіб населення у 2008 році приходилося дві вівці й одна коза.

У 1940 році в Україні налічувалося 7325, 1 тис. голів овець і кіз. Після закінчення руйнівної другої світової війни з гітлерівськими фашистами на кінець 1945 року в Україні було 3389, 8 тис. голів овець і кіз. Зазначимо, що після війни певну кількість овець в Україну було завезено із переможеної Німеччини на виконання військово-політичної репарації, узгоджуваної в Ялті у 1945 році з главами держав антигітлерівської коаліції, а значну кількість овець повернуто з районів Росії за Волгою, куди вони були відправлені для збереження від гітлерівців.

Станом на початок 2009 року в Україні залишилося 1, 7 млн. овець і кіз, що в два рази менше, ніж їх було після війни на кінець 1945 року. Роки мирного, безконфліктного переходу до ринкових відносин нанесли значно більшого розору вівчарству України, ніж руйнівна друга світова війна. Сьогодні Україна не може розраховувати ні на які репарації для відновлення поголів’я овець. Вважають, що на сучасному етапі існування живих організмів на Землі на найвищому щаблі розвитку в результаті довгого і складного процесу антропогенезу перебуває Людина розумна (Homo Sapiens). З огляду на конкретний в державі приклад безпідставного знищення овець, мимоволі виникає питання де ж та розумна і яка вона розумна