Оцінка стану та тенденцій розвитку вівчарства в Україні

Тонкорунне вівчарство дає найціннішу вовну. У кращих господарствах настриг від одного барана становить до 10 кг, а від матки – до 6 кг вовни, приплід – 140-150 голів на 100 маток. У тонкорунному вівчарстві розрізняють такі виробничі напрямки: вовнове, вовново-м'ясне і м'ясо-вовнове.

Від овець вовнового напрямку отримують найбільшу кількість чистої вовни з розрахунку на 1 кг живої маси (50-60 г). Тонкорунне вівчарство різних напрямків має неоднакову структуру стада. Так, у стадах вовнового і вовново-м'ясного напрямків доцільно утримувати валахів, бо вони дають велику кількість вовни. Цей напрямок розвинений у господарствах з великою площею дешевих природних пасовищ. За цих умов витрати на утримання валахів в 2-2, 5 рази менші, ніж на обслуговуванні маток, а продукції вони дають лише на 10-15% менше, ніж матки (вовна і приплід).

У вівчарстві м'ясо-вовнового напрямку частка маток у стаді зростає до 65-75%. У районах інтенсивного кормовиробництва матки інколи становлять 75% загального поголів'я. Це дає змогу отримувати від них молодняк для відгодівлі і забою на м'ясо у віці 6-8 міс. Вартість баранини у загальній вартості продукції вівчарства становить 35-40%. Перетримка валахів не вигідна.

У напівтонкорунному вівчарстві баранина становить 50% і більше загальної вартості продукції напівтонкорунних овець. Продуктивність овець характеризується такими даними: настриг вовни з одного барана – до 6 кг, з однієї матки – до 4 кг, плодючість – 130-140 ягнят на 100 маток.

М'ясо-вовнові напівтонкорунні породи овець за виходом вовни не набагато поступаються тонкорунним (від них одержують 2-2, 5 кг чистої вовни) і значно переважають їх за виходом баранини. Вони характеризуються високою скоростиглістю. Від них отримують по 130-150 ягнят на 100 маток. Ягнят забивають на м'ясо у віці 6-8 міс., а то й раніше. Перетримка валахів в умовах інтенсивного утримання не бажана, оскільки призводить до подорожчання баранини. При підвищенні частки маток у стаді до 70-80% і залишенні в стаді лише ремонтного молодняку, можна мати значно більше дешевої баранини. Якщо в тонкорунному вівчарстві на одну вівцю виробляють 5-15 кг баранини, то в скоростиглому м'ясо-вовновому напівтонкорунному 20-30 кг, а в окремих господарствах – 100 кг і більше.

У напівтонкорунному вівчарстві виділяють ще менш розвинений вовново-м'ясний напрямок, який представлений цигайською породою. Ці вівці невимогливі до кормової бази, дають кращу вовну для виробництва технічних тканин і багато молока.

Грубововнове вівчарство може бути овчинного, смушкового (каракульського), м'ясо-вовнового і м'ясо-сального напрямків. Грубововнові барани дають 4-4, 5 кг, а матки – 3-3, 5 кг вовни, з розрахунку на 100 маток отримують 100-110 ягнят, а романівської породи – 300-350 ягнят на 100 маток. Овчинне вівчарство – одне з інтенсивних напрямків (романівська та інші породи). Головна його продукція – теплі овчини і вовна, яку використовують для виробництва валянок. Від маток отримують по 2-3 ягняти за один окіт при двох окотах за рік. Для виділки овчин цих ягнят забивають у віці 6-8 міс., коли овчини мають найвищу якість. При двох окотах від однієї матки мають 40-50 кг баранини. У стаді маток 60-70% від загального поголів'я овець. Валахів віком понад 6-9 міс. утримувати у стаді недоцільно, тому що можна отримати овчини невисокої якості.

М'ясо-вовновий напрямок у грубововновому вівчарстві України слабко розвинений. Основні райони його поширення – північний Кавказ Росії. Вівці цього напрямку дають по 2-3 кг білої вовни, яку використовують для виробництва килимів. Матки відрізняються високою молочністю – 40-50 кг і більше молока за лактацію, з якого виробляють сири.

Смушковий напрямок представлений каракульськими породами овець. Для одержання смушків баранчиків забивають у віці 1-3 дні. Вовну дорослих овець використовують для виробництва грубих сукон. На м'ясо забивають переважно вибракуваних овець, тому вихід м'яса на одну матку становить лише 8-10 кг на рік. Якщо на смушки забивають половину приплоду, то маток у стаді 80% загального поголів'я.

М'ясо-сальний напрямок представлений різними породами курдючних овець, яких в Україні мало. Вони досягають живої маси 150-190 кг, а маси курдюка (жировий нарост на хвості) – іноді 20 кг і більше. Це дає змогу вівцям легше переживати періоди низької продуктивності пасовищ. У структурі стада маток 60-70%, валахів – 10-12%. Від них отримують найдешевшу баранину.

Основою аграрного ринку є виробництво вітчизняними товаровиробниками сільськогосподарської продукції, яке переважно формує продовольчу безпеку району.

Продовольча безпека – захищеність інтересів громадян, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її життєдіяльності.

Продовольча безпека визначається за такими критеріями:

- достатність продовольчого споживання;

- доступність продовольчого споживання;

- продовольча незалежність.

Програма розвитку вівчарства в реформованих сільськогосподарських підприємствах та приватних господарствах громадян району розроблена на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року №1158.

Районна Програма розвитку вівчарства на 2010-2020 роки стане складовою частиною щорічних Програм соціально – економічного розвитку на наступні роки та тісно пов’язана з іншими цільовими програмами, що розроблені та реалізуються в районі.

Програма передбачає забезпечити стабільний розвиток галузі вівчарства на основі нових економічних підходів, фінансової підтримки, ринкової мотивації та поведінки, цим самим створити умови для