Оцінка стану та тенденцій розвитку вівчарства в Україні

- проводити придбання техніки з частковою компенсацією за рахунок коштів державного бюджету;

- відновити роботу сервісних пунктів по обслуговуванню ферм.

З метою успішного ведення галузі вівчарства необхідно:

- більше уваги приділяти ветеринарному обслуговуванню тварин в господарствах усіх форм власності;

- забезпечити епізоотичне благополуччя господарств усіх форм власності;

- передбачити комплексними планами по боротьбі з інфекційними захворюваннями заходи направлені на недопущення різного роду захворювань тварин в господарствах усіх форм власності;

- здійснювати чіткий контроль за ввезенням тварин в господарства району особливо із-за кордону;

- проводити регулярні профілактичні щеплення тварин та лабораторні дослідження поголів’я овець в колективних господарствах та особистих господарствах громадян;

- здійснювати чіткий контроль за ідентифікацією та переміщенням тварин;

- вести постійний контроль за станом здоров’я тварин;

- періодично проводити обстеження фізіологічного стану тварин в господарствах усіх форм власності;

- запровадити європейську систему контролю за продукцією вівчарства;

- систематично проводити дослідження води для напування тварин на її якість та відповідність ДСТу;

- проведення аналізу грунтів на яких проводиться випасання овець;

- здійснювати контроль за якістю кормів при їх заготівлі, та використанні, за наявністю залишків гербіцидів, пестицидів, нітратів, мікотоксинів та інших отруйних речовин;

- задоволення потреб галузі вівчарства у високоефективних ветеринарних препаратах та засобах захисту тварин;

- продовжити роботу по переходу спеціалістів ветеринарної медицини на приватну практику;

- з метою покращення сервісного обслуговування тварин, що утримуються в господарствах усіх форм власності, розширити мережу державних та приватних пунктів ветеринарної медицини.

 

 

Нині керівники і спеціалісти агроформувань різних регіонів України проявляють значний інтерес до розведення овець, які одночасно продукують як дієтичні продукти харчування: м’ясо – ягнятину і товарне молоко для виготовлення сиру – бринзи з цілющими властивостями, а також високоякісну вовну.

Сучасні економічні ринкові відносини ставлять до вівці, як засобу виробництва, такі вимоги, що підтверджують дієздатність наукового висновку законодавця основ породоутворення академіка М. Ф. Іванова: майбутнє мають тількі м’ясо-вовнові вівці тому, що вони значно вигідніші, ніж м’ясні або вовнові.

Академік М. Ф. Іванов, виходячи із результатів особистих досліджень по метизації овець проведених в Асканії-Нова у 1925-1935 рр., які свідчили про низьку акліматизаційну здатність імпортних тварин, дійшов висновку про необхідність виведення вітчизняних порід овець.

Створена М. Ф. Івановим в Асканії-Нова 1925-1935 рр. перша вітчизняна порода – асканійська тонкорунна і розроблена ним методика виведення нових порід овець зіграли видатну роль у докорінному перетворенні в Радянському Союзі грубововнового вівчарства в тонкорунне і напівтонкорунне.

Через 20 років після дослідів, проведених академіком М. Ф. Івановим в Асканії-Нова, за ініціативою його учня і послідовника академіка Л. К. Гребеня, питання щодо створення в Україні м’ясо-вовнового вівчарства багаторазово розглядалося на державному рівні. Але ж керівництво України особливу увагу приділяло розвитку галузі вівчарства заради виробництва вовни, тому селекція овець протягом десятиліть була спрямована на підвищення настригу вовни і поліпшення її якості.

Спорудження Каховської зрошувальної системи в 60-х роках минулого століття, з метою перетворення посушливих земель на півдні України в зону стабільних врожаїв сільськогосподарських культур, довела необхідність проведення наукових досліджень щодо створення вітчизняного інтенсивного м’ясо-вовнового вівчарства шляхом використання кращого світового генофонду.

Академік Л. К. Гребень, виходячи з урядових завдань щодо інтенсифікації сільського господарства за умов великого зрошення, у 1959 році визначив автору даного сповіщення тему кандидатської дисертації “Схрещування цигайських і тонкорунних маток з баранами скороспілих порід для збільшення виробництва ягнятини”. Дослідження проведено у колекційному стаді овець інституту тваринництва “Асканія-Нова” із загальною чисельністю 980 голів, у т. ч. 760 вівцематок, яке включало 12 вітчизняних і зарубіжних порід, а також у класній отарі мериносових вівцематок (n=960) методом двократного повторення. Метою досліджень було виявлення найбільш вдалих породних поєднань при схрещуванні цигайських і асканійських тонкорунних вівцематок з баранами англійських м’ясних порід: суффольк, оксфорддаун, гемпшир, шропшир, лінкольн, ромні-марш, а також типу коридель вітчизняної селекції та курдючними – чунтуками і гісарами.

Англійські м’ясні барани завезені в Асканію-Нова у 1959 році, суффольки і оксфорддауни використані вперше. Продуктивність овець колекційного стада, яке слугувало експериментальною базою породоутворення, була дуже низька: середній настриг вовни по стаду становив 3, 77 кг, митої – 1, 62 кг при виході чистого волокна 43% і діловому виході 70, 5 ягнят на 100 вівцематок.

У результаті всебічного аналізу одержаних нами у 1959-1964 рр. матеріалів досліджень встановлено, що із 15 породних поєднань найбільший інтерес для створення інтенсивних типів овець з кросбредною вовною представляли барани-плідники таких імпортних порід: лінкольн, суффольк і оксфорддаун. Результати пошукових досліджень щодо виявлення ефективних породних поєднань при схрещуванні вівцематок асканійської і цигайської порід з англійськими м’ясо-вовновими баранами були визначальними при розробці в Інституті тваринництва “Асканія-Нова” методів виведення інтенсивних типів овець.

У 1965-1975 рр. нами, разом з академіком Л. К. Гребенем, на основі всебічної оцінки акліматизаційної здатності овець імпортних порід і одержаного від них селекційного матеріалу при схрещуванні з асканійськими тонкорунними і цигайськими вівцематками, розроблено методи виведення інтенсивних типів м’ясо-вовнових овець і в дослідному