Огляд найбільш популярних видань про другу світову війну

У січні 1942 року К. Тіппельскирх був призначений на Східний фронт командиром 30-й піхотної дивізії. Таке зняття з керівної посади в генеральному штабі автори деяких публікацій про К. Тіппельскирха пов'язують із поразкою німецьких військ під Москвою й іншими невдачами в кампанії 1941 року. Стали очевидні прорахунки германських генералів в оцінці сил і можливостей Червоної Армії. Однак подальша успішна кар'єра К. Тіппельскирха – призначення у вересні 1942 року радником при командуванні 8-й італійської армії на Доні й присвоєння йому в тому ж році звання генерала піхоти – дозволяє сумніватися в його опалі й припускати, що можливо призначення К. Тіппельскирха командиром дивізії було необхідним щаблем для просування по службі. Уже в грудні 1943 року він призначається командиром 12-го армійського корпуса в групі армій “Центр” на Східному фронті, потім командуючим 4-й армією. Улітку 1944 року К. Тіппельскирх залишає Східний фронт й якийсь час командує 1-ою армією в Лотарингії, потім 14-ою – в Італії, 21-й – у Мекленбурзі, а із квітня 1945 року – групою армій “Вісла”.

Книга К. Тіппельскирха “Історія другої світової війни” написана на підставі особистого досвіду й матеріалів, наданих йому рядом колишніх генералів й офіцерів армії третього рейху. Автор також використав численні закордонні джерела. Все це дозволило дати докладний і послідовний хронологічний опис найважливіших етапів боротьби. У книзі розглядаються всі проблеми Другої світової війни, пов'язані з військовим керівництвом, озброєнням, війною в повітрі й на морі, матеріально-технічним забезпеченням, дається також опис найважчих операцій у Європі, Африці, Азії, на Тихому океані й Середземному морі.

Дуже цікава оцінка К. Тіппельскирха збройних сил Німеччини, її союзників і супротивників. Так, характеризуючи німецькі сухопутні війська напередодні війни, він вказує, що вони були краще організовані, озброєні й навчені, чим сухопутні війська інших країн. К. Тіппельскирх зауважує: сухопутна армія Німеччини отримала з Першої світової війни зовсім інші уроки, ніж її колишні супротивники. Вона надавала великого значення рухливим діям, для здійснення яких повинні були служити літак і танк.

Говорячи про Червону Армію, К. Тіппельскирх повідомляє, що принципи ведення війни теоретично відповідали німецьким. Але все залежало від того, як командування й війська використовували ці принципи на практиці. “Добірні командні кадри росіян впали жертвою широкого політичного чищення в 1937 р. – пише автор. – Російсько-фінська війна розкрила недостатню тактичну підготовку середньої й молодшої командної ланки”. Німці думали, що вони значно перевершували росіян якістю командного складу.

Всупереч висновкам багатьох сучасних авторів публікацій про те, що СРСР готувався до нападу на Німеччину, начальник генерального штабу німецьких сухопутних сил затверджує: “Те, що Радянський Союз у швидкому майбутньому буде сам прагнути до збройного конфлікту з Німеччиною, представлялося найвищою мірою неймовірним по політичних і військових міркуваннях; однак цілком обґрунтованим могло бути побоювання, що згодом, при більш сприятливих умовах Радянський Союз може стати досить незручним і навіть небезпечним сусідом. Поки ж у Радянського Союзу не було причин відмовлятися від політики, що дотепер дозволяла йому майже без застосування сили домагатися чудових успіхів”.

У главі “Передісторія й початок війни” К. Тіппельскирх значну увагу приділяє радянсько-німецькому пакту 1939 року. Автор пише, що якщо Франція й Англія мали потребу в той час в активній допомозі з боку СРСР, а для Гітлера було досить, “якщо Радянський Союз залишиться нейтральним”. Він міг навіть запропонувати Радянському Союзу за таку позицію істотну винагороду: надати йому частину Польщі й не проявляти інтересу до східно-європейських держав, що граничили з Радянським Союзом. Тому не дивно, що переговори західних держав, у ході яких у серпні стали обговорюватися військові питання, успіху не мали, і ще до їхнього закінчення Німеччина й Радянський Союз 23 серпня підписали в Москві пакт про ненапад”. Ця версія в певній мері проливає світло на швидкоплинність укладання договору, про який так багато дискусій в останні роки.

У своїй книзі К. Тіппельскирх широко висвітлює вишкіл Німеччини до нападу на СРСР: пророблення на військовій грі першого етапу війни, складання докладних інструкцій, створення всіляких політичних й економічних установ й організацій, які повинні бути розгорнуті на захопленій території. Оцінюючи план “Барбароса”, автор зауважує, що він “дихає оптимізмом, якому варто пояснювати враженням від перемог над Польщею й Францією”. Германські генерали вважали, що “російські війська не зможуть відбити раптових ударів армії, оснащеною сучасною технікою й переважаючою їх по якості командного складу”, а також, що “після великих військових невдач радянська держава розсиплеться”. Але очікування не виправдалися. “Росіяни трималися з несподіваною твердістю й завзятістю, навіть коли їх обходили й оточували – пише К. Тіппельскирх. – Цим вони вигравали час і стягали для контрударів із глибини країни все нові резерви, які до того ж були сильніше, ніж це передбачалося”.

Війна Німеччини з Радянським Союзом займає в книзі важливе місце. Описуючи основні операції на Східному фронті, К. Тіппельскирх із позиції німецького генерала називає причини невдалого походу гітлерівської армії на Радянський Союз. Улітку й восени 1941 року, незважаючи на всі зусилля, німцям не вдалося зломити опору радянських військ й “перемогти Радянський Союз шляхом швидкоплинної воєнної операції”. Автор, що високо оцінював сухопутну германську армію 1939 року, характеризує її восени 1941 року як “не підготовлену морально й матеріально до ведення війни в зимових умовах” і визнає, що контрнаступ радянських військ узимку 1941 – 1942 р. похитнув фронт й ледь не призвів до непоправної катастрофи німецьку армію.

К. Тіппельскирх показує, чому німецькі війська потерпіли поразку під Сталінградом. Говорячи про цей бій на Волзі, він змушений визнати: “Хоча в рамках війни в цілому подіям у Північній Африці відводять більше видне місце, чим Сталінградській битві, однак катастрофа під Сталінградом сильніше потрясла німецьку армію й німецький народ, тому що вона виявилася для них більше чутливою. Там відбулося щось незбагненне, не пережите з 1806 р. – загибель оточеної супротивником армії”.

1943 рік, затверджує К. Тіппельскирх, приніс остаточну втрату ініціатив у війні на Сході. Причини поразки Німеччини він бачить насамперед у помилках Гітлера, з якого “улеслива” пропаганда зробила “найбільшого полководця всіх часів”. К. Тіппельскирх, характеризуючи видатних діячів протиборчих сторін у Другій світовій війні, докладно зупиняється на відносинах між різними політичними й військовими керівниками Німеччини.

Паралельно подіям на головному для Другої світової війни німецькому-германському-радянсько-германському фронті автор висвітлює операції союзників у Північній Африці й у районі Середземного моря. Важливе місце в монографії К. Тіппельскирха займає війна в зоні Тихого океану й у Східній Азії. Автор показав розгром американського флоту японцями в Перл-Харборі й інші операції повітряно-морської війни 1939 – 1945 років. Особливу увагу він приділяє аналізу висадження десанту в Північній Африці, Сицилії, Південній Італії. Дуже докладно автор описує висадження в Нормандії й наступні бойові дії військ союзників у Європі.

Книга К. Тіппельскирха містить великі відомості й різноманітний документальний матеріал, ряд об'єктивних оцінок супротивника й міркування із приводу найважливіших військово-політичних подій 1939 – 1945 років. Все це становить значний інтерес для вивчення історії Другої світової війни.

 

 

Друга світова війна залишила багато жахливих спогадів, хоча час все більше нас віддаляє від найбільшої трагедії ХХ ст., але все рівно спогади про неї тривожать душу більшості людей. Одна із причин котра не дасть забути лихоліття – книги.

Таких книг безліч, вони різні за жанрами, за ідеологічними напрямками, несуть в собі багато протиріч. Але переважна більшість їх об’єднана однією ідею – засудження війни, насильства, фашистських та будь-яких ідей, які призводять або можуть призвести до подібних наслідків.

В історії другої світової війни, безумовно, було чимало похмурих і важких сторінок. Але дивує безапеляційність суджень ряду авторів, що сковзають по поверхні фактів і подій і не обтяжують себе вивченням документів і численних архівних матеріалів.

В даній роботі зроблено короткий огляд багатьох популярних видань про другу світову війну, коротко охарактеризовано їх зміст. Детально розглянуто книгу відомого німецького генерала Курта фон Тіппельскирха “Історія Другої світової війни”. Яка об’єктивно цікава з багатьох причин.

По-перше, таких видань на теренах колишнього СРСР є дуже мало і практично всі вони однозначно засуджені тодішнім режимом. По-друге, в цій книзі висвітлені в достатньому обсязі події другої світової війни очима видатного військового керівника, що воював, бачив на власні очі наслідки війни і в кінці-кінці відчув гіркоту поразки.

 

 

1. Гальдер Ф. Военный дневник, т. 2. М., 1969.

2. Курт фон Тіппельскирх “Історія другої світової війни”. М., 1974.

3. Орлев Ури. Життєвий та творчий шлях. К., 2001.

4. Рейнгард К., Крах под Москвой. М., 1980.

5. Соколов Б. В. Цена победы. Великая Отечественная война: неизвестное об известном. М., 1991.

6. Нестлінгер Христина. Життєвий та творчий шлях. К., 2001.

7. Хофман Герт Вейльхенфельд. Альманах німецької літератури. К., 1993.