співаків відразу ж робити видих, зумовлює нечисту інтонацію. Як залишки повітря, що видихається, так і його нестача однаково шкідливі для співаків, бо впливають на якість звука. Майже в усіх випадках фальшиве, занижене звучання хору є наслідком слабкого дихання, і, навпаки, підвищення інтонації, крикливість – це результат напруженого, форсованого видиху [13].
Пошук
Опанування техніки співацького дихання
Предмет:
Тип роботи:
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок:
21
Мова:
Українська
Набравши стільки повітря, скільки необхідно для здійснення певного творчого завдання, дихання слід на мить затримати, щоб створити йому опору, а вже потім плавно і спокійно продовжувати видихання.
Момент затримки дихання, відділяючий вдих від видиху, є досить суттєвим у процесі звукоутворення і виконує функцію підготовки до організованого, загальнохорового видиху, на якому й будується спів.
Затримка дихання здійснюється наступним чином: робиться активний енергійний вдих, після якого повітря не випускається негайно, а на мить затримується в легенях. Нижні ребра залишаються розширеними, діафрагма скорочена (опущена), передня стінка живота висунута вперед. Відбувається повна зупинка процесу дихання перед моментом початку видиху – ввімкнення звуку.
У цей момент відбувається ніби боротьба між свідомою волею співака, який затримує дихання, та інстинктивним прагненням організму звільнитись від переробленого ним повітря. Така свідома вольова затримка дихання мобілізує, активізує і організовує дихальний апарат перед моментом звукоутворення, створює відчуття опори дихання.
У створенні відчуття опори і полягає важливість прийому затримки дихання та необхідність застосування його у співочій практиці, як сольній, так і хоровій [10].
Особливо важливим є усвідомлення моменту затримки дихання на початковому етапі навчання техніці співу та при роботі з малодосвідченим хоровим колективом. Необхідно зазначити, що занадто тривала затримка дихання шкідлива, а тому тривалість її має бути досить короткою (1-2 секунди спочатку), а в наступному, коли організм буде достатньо натренований, час «затримки» повинен відповідати якимось долям секунди, в кінцевому результаті підпорядковуючись вимогам виконуваних творів.
Наступна фаза дихання – видих – відіграє у процесі співу значну роль, оскільки від його характеру залежить рівність звуковедення, щільність атаки, яскравість, сконцентрованість звука. Голосовий апарат людини побудований таким чином, що сівацький звук може бути увімкнений лише в момент видиху і весь подальший процес співу відбувається саме за допомогою видиху. Відтак виникає висновок про те, що не можна говорити про дихання узагальнено.
Після вдиху в легенях утворюється дихальна енергія, яка під час впливу на легені м’язів черевного преса (потенційна енергія) переходить у процесі видиху при співі в звукову (кінетичну). При цьому набране повітря видихається поступово, без поштовхів, розширена грудна клітка поволі повертається до початкового природного стану. Діафрагма теж набуває свого нормального куполоподібного стану.
У процесі співу повітря має виходити плавно, рівно і спокійно, а головне – з максимальним використанням усієї його енергії. Звук при співі мусить обов’язково домінувати над диханням, іти ніби попереду нього, бо це забезпечує голосові свободу, дзвінкість, повноту і темброве забарвлення, тривале, рівне й однорідне звучання по всьому діапазону, а також заощаджує вокально-дихальну енергію (повітря) в процесі співу.
Правильне здійснення технічного прийому домінування звука над диханням залежить від правильності видихання, тобто спрямування вокально-дихальної енергії і точності опори її на співацьку позицію звука, яку ми назвемо місцем максимального резонансу [12].
Інакше кажучи, співацьке видихання – це процес поступового, доцільного витрачання співаком повітря (вокально-дихальної енергії), що регулюється еластичною пружною діафрагмою та черевним пресом. При цьому струмінь видихуваного повітря (звука) проходить куполом піднебіння в напрямку носового продиху і потім еластично впирається в місце максимального резонансу. При такому процесі видихання витрачається мінімальна кількість повітря і досягаються найкращі результати.
Вдихання і видихання в процесі співу має бути природним. Кількість вдихуваного і видихуваного повітря повинна регулюватися технічним або творчим завданням. Вдихати і видихати слід стільки, скільки необхідно для того чи іншого вокального слова, фрази. Хористи повинні навчитися гнучко керувати своїм співацьким диханням. Це є головним завданням у вихованні навичок плавного і повільного видиху під час звукоутворення. На перший погляд здається, що дихання, в силу єдиної фізіологічної будови дихального апарату, повинне було б бути одноманітним у всіх людей, проте за типами воно має різноманітні відмінності.
Практичні спостереження показують, що у чоловіків дихання більшою частиною глибоке, низьке і виробляється, головним чином, за участю черевного пресу і діафрагми. Дихання дітей подібне до жіночого дихання, яке, як правило, поверхове і відбувається за рахунок м’язів, розташованих у верхній частині грудної клітки.
У співацькій практиці вирізняють чотири основних типи дихання, хоча дослідження процесу співацького дихання показали, що в співові неможливо, чітко розділити їх, а поділ цей часто умовний. Проте розглянемо характеристики кожного з чотирьох основних типів.
Верхньо-реберне, або ключичне дихання. Це дихання здійснюється верхньою частиною легенів майже без участі діафрагми та черевного преса. У цьому диханні переважають рухи верхніх ребер та ключиць. Воно коротке і має малий запас повітря, а тому неповноцінне. Відмінною ознакою цього типу є помітне легке підняття грудної клітки та плечей, що утруднює спів і його природний розвиток. Таке дихання у співацькій практиці є неприпустимим і шкідливим для співу, особливо дитячого.
При ключичному типі дихання м’язи шиї дуже напружуються і створюють перешкоду вільному кровообігові. При цьому відбувається підвищений приплив крові до голови, горла, що призводить до напруження і