Опанування техніки співацького дихання

У цій же вправі, щоб простежити плавність видиху, рекомендується варіювати завдання і замість чисел використовувати шиплячі та свистячі приголосні (с, ш, з, ж).

Вправа 3. Долоні дитини фіксуються на нижніх ребрах. Короткий вдих з обов’язковою фіксацією уваги дітей на русі ребер. Видих дуже повільний, з рахунком. Ця вправа допоможе опанувати нижньореберне дихання. Вправу без звука можна чергувати з вправами озвученими [16].

 

 

Вправа 4. Короткий вдих при фіксації руху нижніх ребер, затримка дихання. За помахом диригента м’яко проспівати один звук у примарній зоні і тягнути його рівним і помірним за динамікою звуком. Цю вправу можна співати як на якомусь зі складів з м’яким приголосним на початку (мо, му), так і на голосному звуці. Можна здійснювати рух вгору та вниз по півтонах.

Вправа 5. Ця вправа передбачає приспівування одного з складів, можна порекомендувати склади (ах) або (ха). Виконується вона без напруження, у зручному регістрі здійснюється рух на півтону вище після кожного виконання. Під час пауз відновлюється дихання, яке береться коротко ротом або носом.

Вправи для дихання є в багатьох посібниках, рекомендованих для роботи з хором, але кожен хормейстер може сам придумувати вправи або брати замість них фрагменти творі, що виконуються.

При роботі з вправами на дихання доцільно застосовувати та розвивати образне мислення дітей. Можна запропонувати відобразити звучання руху залізничного потягу почерговою зміною літер (с, ш, с, ш…), а сигнальний гудок його локомотиву імітувати складами (ту-ту) на високих звуках головного регістра. Приголосним (ж) зобразити бджолиний рій, а через літеру (з) передати характер настирливої мухи. Голосним (а) з акцентом у верхній частині голосового діапазону імітувати крики чайок. Ця вправа, та вправа по імітації гудка потягу, особливо корисні для формування високої співацької позиції і вироблення звучання в головному регістрі.

Виконуючи вправи, можна ввести елементи гри, театралізації, змагання. Використовують їх і як дихальну гімнастику, а також для відпочинку й розрядки в процесі репетиції.

У класному хорі доцільно організовувати змагання на правильне виконання таких вправ між рядами та голосами.

У практиці хорової роботи з дітьми варто використовувати метод вимови слів пісні в ритмі мелодії на активному диханні з чіткою артикуляцією в нюансі ріапо, що допомагає укріпити дихальні м’язи, відчути спів на опорі, а на додаток така вправа ще й тренує артикуляційний апарат. Активізує опанування співацького дихання й спів на non legato, але такі вправи слід рекомендувати після того, як добре опрацьовано спів на legato.

Для того щоб хормейстер переконався, чи правильно його співаки володіють технікою співацького дихання, необхідно розвивати свій «вокальний слух», щодо співу окремого виконавця чи хору, адже відомо, що слухання крикливого співу стомлює голосовий апарат слухача і навпаки – майстерний спів створює, а в конкретному випадку цей слухач – диригент, котрий працює з дітьми. Хормейстер повинен розрізняти кваліфікований спів від «браку» на слух.

Правильні навички співацького дихання закріплюються в процесі самого співу, перевіряються характером звука, його якістю. Тип співацького дихання значною мірою впливає на виразність звука, а звук – на якість співацького дихання, отже, ці процеси взаємопов’язані. Саме тому слід і вправи на розвиток дихання добирати з урахуванням завдань, які ставить хормейстер перед дітьми. Так, вправа побудована на гамоподібному звукоряді від високого до низького тону, і яка виконується однаковим за силою звуком, тренує плавність і поступовість видиху, що є невід’ємною умовою хорошого співацького дихання.

На початковому етапі роботи з дитячим хором дуже важливо обирати в репертуар твори з урахуванням ступеня розвитку навичок економного розподілення дихання за музичними фразами під час співу. Для початку це можуть бути твори з короткими музичними фразами, далі – з більш тривалими [16].

 

 

Достатньо складним прийомом у техніці хорового дихання є прийом ланцюгового дихання. Таке дихання є невід’ємною частиною хорошого кваліфікованого співу, особливо у творах з тривалими музичними фразами.

Специфіка ланцюгового дихання полягає у тому, що в процесі співу весь хор його не бере водночас, а лише окремі хористи поповнюють запаси повітря в різних місцях твору, так щоб це було непомітно для слухачів. «Ланцюгове дихання в хоровому співі дає можливість виконати різні за тривалістю музичні фрази і навіть цілі твори на безперервному загальнохоровому диханні. У цьому також є відмінність хорового співу як співу колективного перед сольним.

Відпрацьовується цей прийом, в основному, через почуття ліктя: «сусід зробив вдих, отже після нього можу це зробити і я». Така почерговість дихання і вступу відверне небезпеку виникнення звукового провалля і створить умови для вироблення безперервного дихання хору, яке дозволить не шматувати звукову тканину хорового твору.

Використання ланцюгового дихання вимагає від учасників хору певних вокальних навичок і уваги, адже особливістю цього дихання є те, що це колективні навички, які формуються на вихованні у дітей відчуття ансамблю [16].

Засвоєння ланцюгового дихання колективом співаків слід розпочинати з елементарних вправ на унісон, поступово ускладнюючи завдання.

При опануванні техніки ланцюгового дихання слід дотримуватися певних