Опанування техніки співацького дихання

Позитивні наслідки для його ліквідації можуть дати пояснення, зрозумілі дітям: «Під час співу негарно підіймати плечі, співаки не повинні цього робити». Дієвою формою боротьби з таким диханням може бути прийом: виділити з хору дітей, у яких є цей недолік і поставити їх перед дзеркалом, щоб вони перед ним проспівали декілька фраз. Уважний аналіз дозволить дітям побачити свої вади. Можна запропонувати й таку вправу: хормейстер кладе руку на плече дитини і просить її вдихнути не піднімаючи плечей, якщо ж це все-таки відбувається, то дитина відчуває контроль, що здійснюється рукою керівника.

Грудне, або реберне дихання теж неповноцінне, як і ключичне, через пасивність діафрагми та черевного преса. При такому типі дихання діють переважно нижні ребра, які розширюються в середній частині грудної клітки. Воно незручне й утруднене. Для нього характерні такі зовнішні ознаки: живіт при вдихові втягнутий, діафрагма малорухлива, найбільш активно рухається грудна клітка.

Діафрагмічний, або черевний тип дихання здійснюється з допомогою діафрагми, ребер і м’язів нижньої частини живота. Воно значно збільшує об’єм грудної порожнини, отже, збільшує і місткість легенів, що в свою чергу сприяє природному, правильному звучанню голосу співака.

Найбільш ефективним, правильним і найкращим для співу диханням є комплексне дихання, яке отримало умовну назву нижньореберно-діафрагмічне, або косто-абдомінальне. Таке дихання супроводжується одночасним рухом діафрагми і нижніх ребер, дозволяє досягати значного збільшення ємкості легень. Крім того, воно перестає бути поверховим, а навпаки, стає глибоким, об’ємним, і що особливо важливо, відповідає природному процесу дихання.

Необхідно зазначити, що чистих типів дихання, так як і якогось особливого спеціального співацького дихання, в дійсності не існує. Поділ дихання на типи треба розуміти як умовний, такий, що полегшує найбільш правильне розуміння дихальних рухів. Тому коли говорять про верхньореберне (ключичне), грудне, або нижньореберно-діафрагмічне дихання, то йдеться тільки про переваги участі в процесі співацького дихання тих чи інших груп м’язів та інших складових голосового апарату. Під час співу керівник хору має справу зі змішаним типом дихання, де можуть бути задіяні ті чи інші з вищезгаданих [13].

У процесі вокально-хорової роботи з дитячим хором одним із головних завдань хормейстера є навчити учнів правильно дихати, звільнити їхню психіку від невірних уявлень про різні технічні способи та прийоми дихання і надати їм під час співу відчуття внутрішньої свободи. Адже, вказівка співакам дитячого хорового колективу: «Співайте на диханні» – занадто загальна і створить у них, особливо на початковому етапі навчання, ясного уявлення про те, що ж вони, власне, робити. Потрібно щоб вони перш за все усвідомили, що між видихом і звуком існує пряма залежність і що саме від характеру видиху залежить характер звука. Звук повинен бути «поставлений» не взагалі на дихання, а саме на видих: він повинен бути включений у струмінь видихуваного повітря. Якщо діти не можуть з’ясувати для себе достатньо точно характер звука, до нього потрібно підійти через відчуття правильного (вільного, широкого, просторого) видиху, без остраху застосувати в окремих випадках спеціальні вправи, і лише після цього вмикати звук.

Вся робота з диханням у хоровому колективі повинна супроводжуватись диригентським жестом. Характер вдиху при співові в хорі цілковито залежить від характеру диригентського жесту. Чим еластичніша рука диригента, тим вільніше і гучніше буде дихання хору. При цьому у пластиці диригентського жесту мають бути присутніми значна енергія і сила волі. Квола, безвладна рука викличе точно такий же кволий вдих, а потім і звук. Таким чином, у диригентському жесті повинен бути закладений не тільки емоційний заряд, а й обов’язково і майстерний показ техніки, характеру дихання, звука.

Суттєву допомогу у набутті навички правильного співацького дихання надають вправи [16].

На першому етапі роботи над співацьким диханням можна використати ряд вправ, що проходять як без участі голосових зв'язок, так і озвучено. Доцільність вправ без звука може бути рекомендована лише в тих випадках, коли засвоюються поняття про правильні дихальні рухи. Але більш дієвою є така форма занять, коли техніка співу відповідає правильним навичкам співацького дихання.

Наведемо приклади вправ для розвитку дихання, що можуть бути застосовані в роботі з дитячим хором.

 

 

 

Вправа 1. Коротко, але глибоко вдихнути, затримати вдих і якомога повільніше видихнути, уявляючи, що надуваєте повітряну кулю.

Вправа 2. Коротко видихнути і за помахом руки хормейстера довго і уповільнено видихати з рахунком: 1, 2, 3, 4, 5. Кожного разу при повторі вправи видих уповільнювати за рахунок збільшення ряду чисел і уповільнення темпу.

Необхідно стежити, щоб при видиху діти не набирали зайвого повітря, оскільки це затрудняє процес звукоутворення: створює надмірний підзв’язковий повітряний тиск, зв’язки піддаються зайвому навантаженню, звук втрачає еластичність, робиться жорстким і форсованим.

У цій вправі доцільно запропонувати своєрідне змагання між І та ІІ голосами в молодшому хорі або між групами хору, коли він співає партію в один голос. В середньому та старшому