Організація і методика обліку та внутрішньогосподарського контролю розрахунків з оплати праці

Заробіток визначається множенням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку [34].

Відрядна форма оплати праці містить такі системи: пряма відрядна, преміальна, прогресивна, акордна та бригадна.

Пряма відрядна система – це система, у разі застосування якої заробіток нараховується тільки за виконану роботу (виготовлену продукцію).

Відрядно-преміальна система – це різновид відрядної форми оплати праці, за якого понад заробітну плату, належну за виконану роботу виплачується премія.

Відрядно-прогресивна система оплати праці передбачає оплату праці за роботу, виконану у межах встановлених норм, оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи, виконаної понад норму, – за прогресивно-зростаючими розцінками та залежно від відсотку перевиконання норм.

Акордна система оплата праці – це різновид відрядної форми, за якого норма та розцінка для виконавця або групи виконавців встановлюється не за кожною окремою операцією, а за весь комплекс робіт.

Відрядна бригадна система оплати праці – це оплата, яку визначають шляхом множення розцінки за одиницю роботи на фактично виконаний обсяг робіт бригадою [6].

Форми i системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови винагороди й інших виплат установлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм i гарантій, передбачених законодавством. Якщо колективний договір не укладено, власник зобов’язаний погодити ці питання з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом [22].

Конкретні розміри тарифних ставок, окладів, розрядних розцінок, а також надбавок, доплат i премій установлюються власником або уповноваженим ним органом. Власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені законодавством i колективним договором.

Отже, оплата праці є однією з найскладніших категорій, яка відбиває різнобічні інтереси сторін суспільно-трудових відносин – працівників, роботодавців та держави.

 

 

В умовах ринкового господарювання, відповідно до змін в економічному і соціальному розвитку країни істотно змінюється і політика в області оплати праці, соціальної підтримки і захисту працівників. Багато функцій держави щодо реалізації цієї політики передані безпосередньо підприємствам, які самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, матеріального стимулювання його результатів.

Нормативне регулювання діяльності підприємств і організацій покликане забезпечити правильне й однакове ведення бухгалтерського обліку.

Ринкові умови вимагають вступу підприємств, кредитних установ, інших об'єктів у договірні відносини з використанням майна, коштів, проведенням комерційних операцій та залученням інвестицій. Довірчість цих відносин повинна підкріплюватися можливістю для всіх учасників угод одержувати і використовувати фінансову інформацію.

Трудові відносини в Україні регулюються численними законодавчими та нормативними актами. Основним законодавчим актом є Конституція України, на якій базується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю.

У статтях 43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму [24].

Облік розрахунків з оплати праці є досить складною ділянкою обліку, яка вимагає досить ретельного організаційного забезпечення.

До основних норм діючого законодавства, що юридично регулюють розрахунки з оплати праці можна віднести:

Кодекс Законів про Працю [22];

Закон України «Про оплату праці» [55];

Закон України «Про відпустки» [45];

Закон України «Про охорону праці» [56].

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини [22].

Основним документом, який визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці є Закон України «Про оплату праці». Він спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати [55].

28 жовтня 2003 року було прийнято положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П (С) БО) 26, в якому розкрито порядок відображення в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності виплат працівникам.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і не грошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та її розкриття у фінансовій звітності. Норми Положення (стандарту) 26 застосовуються роботодавцями-підприємствами, організаціями, іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Таким чином, основним завданням П (С) БО 26 є забезпечення чіткої та повної інформації про всі виплати працівникам [39].

Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами,