Організація та функціонування банківського нагляду

Публікації. Основні результати дисертації опубліковано в 6-ти одноосібних статтях загальним обсягом 2 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг роботи – 207 сторінок машинописного тексту, у тому числі 9 додатків на 9-ти сторінках, 6 рисунків та 4 таблиці розміщені на 5 сторінках. Список використаних джерел складається із 304 найменувань і займає 27 сторінок.

 

 

У першому розділі – “Інституційні основи банківського нагляду” розглянуто теоретичні питання регулювання банківської діяльності. З цією метою було використано інструментарій інституційної економічної теорії.

Банківський нагляд являє собою особливий інститут, який виникає внаслідок відособлення певного виду діяльності щодо спостереження, контролю й регулювання банківської системи. Відокремлення певної сфери діяльності призводить, по-перше, до утворення банківського нагляду як інституту-обмеження, за допомогою якого встановлюються норми і правила, які обмежують поведінку конкретних учасників системи, по-друге, – до формування банківського нагляду як інституту-організації, тобто сукупності установ, що виробляють і контролюють виконання цих норм. Крім того, банківський нагляд здійснює обмін повноважень всередині інституту, тим самим виступаючи трансакцією управління (встановлення ієрархічних відносин) і раціонування (зняття конфліктів, упорядкування умов, розподіл капіталу).

Досліджено особливості інституційних передумов здійснення банківського нагляду в умовах ринкової трансформації в Україні, які полягають:

- у нерозвиненості фондового та відсутності форвардних ринків і відповідно ризиків по деривативах, яким на сучасному етапі органи нагляду в економічно розвинених країнах приділяють особливу увагу;

- у великому обсязі операцій і активів банків в іноземній валюті, що нетипово для країн із власними твердими валютами, у зв'язку з чим відмічено зростаючу роль валютних і ринкових ризиків;

- у недостатній сформованості правового поля функціонування банківської системи і неналежній впорядкованості діяльності правоохоронних органів у фінансовій сфері щодо покарання несумлінних позичальників внаслідок відсутності ефективних судових норм і механізмів, що дозволяють вирішувати складні господарські спори, в результаті чого підвищується рівень юридичних ризиків;

- у більшій мірі недобросовісності конкурентів при використанні засобів масової інформації і відповідно високій загрозі ризику репутації.

Виділено і розкрито загальні та специфічні функції банківського нагляду, що мають рефлективний характер. Загальні виражають внутрішній зміст банківського нагляду, а специфічні розкривають механізм його здійснення. До загальних належать нормативно-правова, контрольно-спостережна й регулятивна функції.

Специфічні функції охоплюють: функцію забезпечення законності (створення правових норм згідно з законодавством країни) ; пруденційну (зменшення ризиків у банківській системі при мінімальному обмеженні свободи банківських установ і забезпеченні достатньої прибутковості) ; аналітичну (пов'язану з проведенням аналізу основних сторін діяльності банків і тенденцій їх розвитку) ;

 

Рис. 1. Загальні та специфічні функції банківського нагляду

 

Оціночну (що дозволяє шляхом зіставлення і порівняння визначати відповідність діяльності банківської установи правовим і пруденційним нормам, а також якісно-кількісну відповідність здійснюваних операцій встановленим нормативам) ; консультативно-корегуючу (за допомогою якої корегується діяльність банків згідно з рекомендаціями щодо усунення виявлених недоліків) ; превентивну (завдяки якій банківський нагляд передбачає і попереджує настання несприятливих подій) ; обмежувально-обтяжувальну (що встановлює заходи впливу на банки при виявлених порушеннях)  (рис. 1).

Розроблено рекомендації з вдосконалення дій органів нагляду в період банківських криз, пов'язані зі зміною рівня нормативів і показників діяльності банківської установи, частоти і деталізації надання звітності, із введенням спеціальних форм звітів та інформації, що надається органам нагляду.

У другому розділі “Організація банківського нагляду” розглянуто структуру, моделі та форми організації банківського нагляду. Проаналізовано існуючі у світовій практиці моделі організації банківського контролю і концепції їх функціонування. Для України запропоновано: активніше використовувати елементи моделі банківського нагляду “публічної звітності або ринкової дисципліни”, яка представлена як додатковий рівень контролю за діяльністю банківських установ; застосовувати таку форму нагляду, як переговори з керівництвом; розробити більш гнучкі й орієнтовані на виявлення ризиків форми звітності; звернути увагу на необхідність ініціювання банківським наглядом створення інститутів, які представляють альтернативний погляд на діяльність банківських установ.

Розкрито форми організації банківського нагляду, які включають у себе виїзне і безвиїзне інспектування. У зв'язку з цим визначено специфічні особливості й можливі способи поліпшення існуючих форм і методів контролю за банківською установою, які полягають в оптимізації процесу визначення рейтингової оцінки й механізму прийняття рішень щодо заходів впливу на банківську установу за результатами проведення комплексного інспектування.

Проаналізовано способи й методи взаємодії органів нагляду й аудиторів. Ці дві структури, що розглядають діяльність банківських установ з різних боків, повинні знаходитися в постійній взаємодії. Запропоновано механізми такої взаємодії. З урахуванням важливості і складності оцінки реального фінансового становища позичальника запропоновано проведення зовнішнього аудиту крупних позичальників банку аудиторською компанією, яка призначається органами банківського нагляду. Ця рекомендація ґрунтується на тому, що оцінка якості активів банківської установи неможлива без достовірного аудиторського висновку щодо крупних підприємств – позичальників банку. При цьому зовнішні аудитори, які обрані підприємством, часто надають поверхові аудиторські висновки, не зовсім якісну інформацію про достовірність звітності підприємств, що, звичайно, не дає змоги оцінити і якість активів банку. Значний позитивний