Організаційні основи розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні впродовж ХХ століття

Організаційні основи системи фізичної культури і спорту в Україні є сукупністю її різноманітних форм, управління і контролю, а також характеру взаємодії цих форм із відповідними державними і громадськими органами країни. В Україні, як у багатьох інших державах, склалися дві основні форми управління сферою фізичної культури і спорту: державна і громадська.

Державна форма організації роботи з фізичної культури і спорту передбачає управління державними установами, які працюють за державними програмами і проводять заняття різноманітними видами фізичних вправ. Ця форма організації має за мету забезпечення всебічної фізичної підготовки, збереження й зміцнення здоров’я різних груп населення; забезпечення гармонійного фізичного розвитку дітей, професійно-прикладної та військово-прикладної підготовки молоді.

Громадська форма фізкультурно-спортивного руху включає мережу різноманітних профспілкових, молодіжних, кооперативних, науково-технічних, культурно-освітніх, воєнізованих та інші добровільних об’єднань, які опікуються задоволенням різноманітних потреб різних верств населення, в тому числі фізкультурно-спортивних. Уся навчально-спортивна і виховна робота в самодіяльних організаціях будується на основі типових програм і положень, рекомендаційного характеру.

Основною формою організації самодіяльного фізкультурно-спортивного руху в Україні сьогодні є добровільні спортивні товариства, утворені при професійних спілках або за участю інших зацікавлених організацій, відомств і установ. Основною низовою ланкою організації самодіяльного фізкультурного руху є осередки фізичної культури на підприємствах, в установах, навчальних закладах, а також спортивні клуби, як нова сучасна форма організації низової структури галузі.

У другому розділі “Методи та організація дослідження” представлено систему взаємодоповнюючих методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; розкрито доцільність використання цих методів, а також описано організацію дослідження.

Дослідження здійснювалося, в основному, на теоретичному рівні й проводилося трьома етапами, що відповідали поставленим завданням, у період 1999 – 2002 років.

На першому етапі досліджень (жовтень 1999 р. – листопад 2000 р.) розроблялася теоретична концепція, обґрунтовувалася програма досліджень. Було проаналізовано різноманітні теоретичні та методологічні дослідження з проблем організації й управління фізкультурним рухом в Україні та в окремих зарубіжних країнах. Було вивчено наукові та науково-методичні праці з досліджуваної проблеми вітчизняних та зарубіжних авторів; проаналізовано офіційну документацію, пов’язану з організаційними змінами в системі управління фізичною культурою і спортом в Україні. З’ясовано понятійний зміст організаційних основ управління фізкультурно-спортивним рухом, конкретизовано й доповнено новими відомостями категоріальні поняття, які можуть бути використані у наступних конкретно-соціологічних дослідженнях проблем управління фізичною культурою та спортом в Україні.

На цьому етапі були сформульовані основні методологічні складники дослідження: проблема, мета і завдання, гіпотеза; проведено ретроспективний аналіз організаційних основ фізкультурно-спортивного руху в Україні.

На другому етапі досліджень (листопад 2000 р. – лютий 2002 р.), використовуючи комплекс одержаних теоретичних уявлень, було проведено поглиблений аналіз ситуації в сфері організації управління фізичною культурою та спортом в Україні.

У ході історичного аналізу, конкретно-соціологічних досліджень, вивчення нормативних документів, структурно-функціонального аналізу організаційно-управлінських аспектів діяльності державних і громадських організацій, питань ресурсного (кадрового, фінансового, матеріально-технічного, нормативно-правового, програмно-методичного) забезпечення фізичної культури виявлялися закономірності формування і розвитку фізичної культури і спорту в Україні.

На цьому етапі визначалися можливі шляхи вдосконалення організаційно-управлінської діяльності у сфері фізичної культури та спорту на різних організаційних рівнях. З метою пошуку ефективних варіантів удосконалення фізкультурно-спортивного руху в Україні було проведено анкетування фахівців управлінських структур. В анкетуванні взяли участь начальники обласних управлінь з питань молодіжної політики, спорту і туризму, їхні заступники, начальники відділів цих управлінь та провідні спеціалісти, голови ДСТ та їх заступники, начальники центрів олімпійської підготовки та начальники організацій “Інваспорту”. Крім того, серед респондентів були особи, які обіймають посади начальників районних управлінь галузі, директорів спортивних шкіл та тренерів. З-поміж усіх опитаних 80, 8% мають вищу спеціальну освіту, 16, 8% – вищу освіту не за профілем праці, 4% – середню спеціальну освіту. Серед опитаних керівників обласної ланки галузі: один майстер спорту міжнародного класу, 36 – майстрів спорту СРСР і України, 37 – кандидатів у майстри спорту. В опитуванні також взяли участь три заслужені тренери України, шість заслужених працівників фізичної культури і спорту, 13 відмінників освіти України. До анкетування було залучено фахівців усіх реґіонів України: південних областей (Одеська, Запорізька, Херсонська), східних областей (Донецька, Луганська), центральних областей (Вінницька, Хмельницька, Дніпропетровська) та західних областей (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська). Більшість опитаних – люди з чималим професійним стажем: 71, 2% з них працюють у галузі 16 і більше років; 5, 6% – 11-15 років; 12, 8% – 6-10 років і 10, 4% – до 5 років. Серед опитаних 78, 4% респондентів – чоловіки, 21, 6% – жінки.

На цьому етапі також вивчався й аналізувався зарубіжний досвід організації фізкультурно-спортивного руху.

На заключному третьому етапі дослідження (лютий 2002 р. – жовтень 2002 р.) були сформульовані висновки за результатами дослідження та практичні рекомендації і принципові завдання для вдосконалення управлінської діяльності фізкультурних організацій України; здійснювалося впровадження результатів дослідження в практику, літературно оформлявся текст дисертації.

У третьому розділі “Характеристика організації фізкультурно-спортивного руху в окремих зарубіжних країнах” викладено матеріали досліджень, які дозволили охарактеризувати та порівняти особливості організації фізкультурно-спортивного руху в окремих європейських країнах (Австрія, Норвеґія, Франція, Фінляндія,