Організаційні основи розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні впродовж ХХ століття

Вважаємо, що система управління галуззю суперечить сучасним тенденціям формування ринкових відносин, роздержавленню промислового виробництва, реформуванню Збройних Сил, розвитку відкритого демократичного суспільства. При цьому необхідно чітко розділити функції Держкомспорту України й управлінських структур, які репрезентують недержавний сектор сфери фізичної культури і спорту: НОК України, добровільні спортивні товариства, спортивні федерації.

Визначаючи перспективні напрями реформування системи фізичного виховання і спорту в Україні вивчено та проаналізовано міркування і пропозиції керівників та організаторів різних реґіонів України та різних управлінських ланок.

На питання “Чи забезпечує наявна в Україні система фізичного виховання та спорту вирішення завдань, які стоять перед галуззю на сучасному етапі її розвитку? ” респонденти відповіли: “Так” – 5, 6%; “Ні” – 44%; “Частково” – 50, 4%, що є своєрідним свідченням кризового стану в управлінні галуззю.

На питання “Чи потрібно щось змінювати в системі фізкультурно-спортивного руху в Україні? ” майже всі респонденти (94, 4%) відповіли “Так”, 3, 2% відповіли “Ні” і 2, 4% – “Вагаюсь”.

На питання “Чи відбуваються, на Вашу думку, істотні позитивні зміни в організації системи фізичного виховання та спорту в Україні з моменту відновлення її державності? ” респонденти відповіли таким чином: “Ні” – 64%; “Важко відповісти” – 22, 4%; “Так” – 13, 6%.

Аналізуючи відповіді респондентів на питання “Що, на Вашу думку, найбільше перешкоджає ефективному функціонуванню системи фізичного виховання та спорту в Україні? ”, було отримано такі дані: 20% опитаних керівників вважають, що ефективному функціонуванню системи фізичного виховання та спорту в Україні перешкоджає невизначеність її ідейно-теоретичних основ; 44% – недостатня координація і реґулювання взаємозв’язків у системі управління галуззю; 29, 6% – недосконалість програмно-нормативної та правової бази галузі; 21, 6% – недостатнє науково-методичне забезпечення галузі; 92% – низьке фінансове та матеріально-технічне забезпечення; 16% – недосконалість структури та змісту підготовки професійних кадрів; 17, 6% – недосконалість структури перепідготовки та підвищення кваліфікації фізкультурних кадрів.

Показовими є міркування фахівців-практиків щодо діяльності добровільних спортивних товариств. Щодо питання “Як Ви оцінюєте роль добровільних спортивних товариств (ДСТ) у системі фізичного виховання та спорту України? ” думки респондентів розділилися так: 36, 8% відповіли, що діяльність ДСТ є доцільною за певних умов; 14, 4% – діяльність ДСТ є недоцільною; 48, 8% – діяльність ДСТ є доцільною.

На питання “Чи вважаєте Ви доцільним впровадження клубної форми організації фізкультурно-спортивного руху в Україні? ” респонденти відповіли таким чином: 82, 4% вважають доцільним впровадження цієї форми організації фізкультурно-спортивного руху в Україні; 6, 4% – недоцільним; 8, 8% – не змогли однозначно відповісти на це запитання (рис. 3).

Аналізуючи відповіді респондентів на питання “Яким чином, на Вашу думку, впливають численні зміни в управлінні галуззю на державному рівні на розвиток фізкультурно-спортивного руху в Україні? ” – тільки 7, 2% респондентів відповіли “Позитивно”. Переважна більшість (84, 8%) відповіла “Негативно” і 8% – “Не впливають”.

Під час проведення такого опитування було визначено також ставлення керівників та фахівців управлінських структур галузі до місця і ролі національних федерацій з видів спорту у загальній структурі побудови фізкультурно-спортивного руху в Україні.

Аналіз результатів анкетування керівників обласної ланки показав, що наявна в Україні система фізичного виховання та спорту не може повністю забезпечити вирішення завдань, які стоять перед нею на сучасному етапі, і тому потребує змін. Виявлено, що її ефективному функціонуванню перешкоджає недостатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення, недостатня координація і реґулювання взаємозв’язків у системі управління галуззю, недосконалість програмно-нормативної та правової бази, недостатнє впровадження науково-методичних напрацювань у практику, невизначеність ідейно-теоретичних основ сучасного фізкультурно-спортивного руху, недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фізкультурних кадрів. Зауважимо, що відповіді керівників обласної ланки про діяльність ДСТ, федерацій з видів спорту, клубів свідчать про їх позитивне ставлення до організаційних змін, зокрема, впровадження клубної форми організації фізкультурно-спортивного руху в Україні.

Аналіз результатів анкетування керівників усіх реґіонів показав, що відсутні чітко виражені реґіональні відмінності в організації фізкультурно-спортивного руху. Це свідчить про те, що фахівці галузі розуміють ситуацію, що склалася в ній, бачать реальні шляхи ефективної організації фізкультурної діяльності і є однодумцями у розв’язанні сучасних проблем.

У результаті аналізу та обґрунтування результатів дослідження нами розроблено та запропоновано практичні рекомендації щодо вдосконалення організації фізкультурно-спортивного руху в сучасній Україні, які передбачають окремі заходи та дії, що пропонуються для різних гілок організаційної структури галузі фізичної культури та спорту України.

У дисертаційній роботі окреслено шляхи подальших перспективних наукових досліджень: напрями і форми взаємодії державних та громадських органів управління фізичною культурою і спортом; організація окремих форм фізкультурно-спортивного руху, професійного спорту, фізкультурно-масової, туристичної й рекреаційно-реабілітаційної діяльності; механізми забезпечення фізичної підготовки працівників у виробничих та трудових колективах; роль профспілок у розвитку фізкультурно-спортивного руху; механізми фінансування галузі та державного ліцензування самодіяльних та громадських інституцій; аспекти соціально-психологічного сприйняття різними верствами населення нових форм фізкультурно-спортивної роботи; пропаґандистсько-просвітницька діяльність, а також експериментальна перевірка ефективності впливу організаційного реформування на стан фізкультурно-спортивної активності населення.

 

 

Шляхом всебічного аналізу доступної вітчизняної науково-методичної літератури, різноманітних програмно-нормативних, правових та інших офіційних документів встановлено, що організаційні основи фізкультурно-спортивного руху є важливою і визначальною ланкою розбудови національної системи фізичного виховання і