Особливості екранізації роману М. Булгакова "Майстер і Маргарита" (режисер В. Бортко) та можливості її використання під час вивчення твору на уроках літератури

Перш ніж говорити про екранізацію «Майстра та Маргарити» В. Бортко, потрібно пояснити дещо, що стосується взаємозв’язків кіномистецтва та художньої літератури.

Екранізація (франц. Ecran, букв. – заслін, ширма) – відтворення засобами кіно і телебачення творів іншого виду мистецтва (літератури, театру, в т. ч. опери, балету). Зводячись довгий час до ілюстрації, «живих картин», навіяних сюжетом відомих творів, екранізація поступово набуває все більшої глибини інтерпретації літератури та художньої самостійності. Витлумачення стає нерідко полемічним, супроводжується зміною історичного і національного колориту, місця дії. «Оптимальною» екранізацією вважать здебільшого тоді, коли метою кінематографістів створення мистецької аналогії екранізованого твору, переклад його на мову кіно із збереженням головних особливостей змісту і стилю першоджерела. При цьому цілком природним стає факт відмови від «буквалізму перекладу», скорочення супутніх сюжетних ліній, більша концентрація дії чи духовного сенсу зображуваного[9, 221].

Будь-яка екранізація – хоча б у момент своєї появи – не самостійний твір кіномистецтва. Необхідно розуміти, що через обмежену тривалість фільму певним часовим форматом кінопрокатом, екранізація не може вмістити всі репліки персонажів; усі сцени, через які проходить розвиток сюжету; всі авторські коментарі до розвитку сюжетних ліній. При цьому частина словесних авторських описів обставин, через які проходить дія, замінюється відеорядом, через що краса літературного тексту в екранізації втрачається, оскільки відеоряд зовсім необов’язково викличе в свідомості глядача той авторський текст, який певний відеоряд заміщує в фільмі. Окрім того, всякий літературний текст містить замовчування, які в екранізації певним чином розкриваються в її відеоряді або не потрапляють до нього.

І найголовніше – багато літературних творів мають підтекст – об’єктивно однозначний (хоча він може бути багатогранним) сенс, не виражений автором в прямій розповіді, який читач – залежно від його інформованості та розвитку творчих здібностей – може виявити чи зрозуміти сам в той чи іншій мірі повноти та детальності. Власне кажучи наявність такого підтексту вирізняє видатні твори художньої літератури від пересічних творів-одноднівок та підробок графоманів. Підтекст є свого роду засобом зв’язку тексту літературного твору через психіку людей з реальним життям суспільства.

Підтекст може існувати, і в цьому випадку він об’єктивний в силу об’єктивності інформації та засобів її кодування. Проте доступ до інформації підтексту, якщо він присутній в літературному творі, обумовлений суб’єктивізмом читача: його інтелектом, увагою, культурою мислення. Тому в силу особливостей психіки читача об’єктивно існуючий у творі підтекст може бути йому недоступний, і ця суб’єктивно обумовлена недоступність значення підтексту, може призвести читача до думки, що ніякого другого значеннєвого ряду в прочитаному ними творі немає; чи його власна фантазія буде надавати під виглядом другого значеннєвого ряду дещо, чому в житті немає місця. Характерна ознака другого значеннєвого ряду – його життєвість, тобто наявність в житті як такої інформації, властивої другому значеннєвому ряду літературного твору незалежно від самого літературного твору. Іншими словами, текст стає життєвим висновком тієї інформації, яка постає перед читачем як підтекст, і по відношенню до цієї інформації життя, а рівно підтексту літературний твір є свого роду «проявителем», яким ще потрібно вміти користуватися.

І власне питання про відображення в екранізації підтексту – другого значеннєвого ряду (якщо він є в літературному творі) – головне питання під час створення екранізації будь-якого літературного твору.

При цьому можуть виникати парадоксальні ситуації: повнота та детальність цитування літературного твору в фільмі зовсім не гарантує того, що:

другий значеннєвий ряд буде доступним через екранізацію так само, як він доступний через її літературну першооснову (тобто оригінальний другий значеннєвий ряд літературного твору може бути закритим саме його екранізацією) ;

екранізація буде нести в собі за змістом той самий другий значеннєвий ряд, що і її літературна першооснова – вона може нести і за змістом інший значеннєвий ряд (тобто оригінальний другий значеннєвий ряд літературного твору може бути в екранізації підмінений іншим: для цього достатньо, здавалося б, дрібниці – всього одну фразу вимовити по-іншому – і оригінальний другий значеннєвий ряд літературної першооснови замінений іншим) [8, 84].

Тобто якість екранізації в значенні не її видовищності, а в аспекті передачі нею значення тексту та підтексту – результат прочитання кінематографістами (перш за все – сценаристом, режисером-постановником, акторами, композиторами, операторами) оригінального тексту літературного твору.

При цьому колективний характер кіномистецтва як потоку єдиної творчості певної кількості різних людей відрізняє явище кіномистецтва від твору літературного, який є продуктом одноосібної художньої творчості. Це призводить до питання про необхідність певним чином узгоджувати в загальному творчому процесі створення фільму, враховуючи й екранізації, роботи всіх учасників кіногрупи. Іншими словами фільм розпадається на фрагменти, між якими немає обмежених зв’язків.

По відношенню до оцінки екранізації «Майстра і Маргарити» М. Булгакова