Особливості формування передумов оволодіння мовленням у дітей з порушенням інтелекту у немовлячий період (з 2 до 9 місяців)

Якщо питання матері: «Де мама?» – задавати немовляті першого півроку життя, який лежить у няні на руках, коли няня стоїть у дитячій кімнаті, і підкріпити це питання тим, що мати буде входити, цілувати дитину і лагідно з нею розмовляти, то у неї виробиться умовнорефлекторна реакція у вигляді повороту голови в бік мами і посмішки у відповідь. Але ці знаки розуміння заданого питання дуже швидко зникнуть, якщо задавати його не мамою, а нянею або тією ж мамою, але в іншій кімнаті чи іншою інтонацією, або якщо змінити положення дитини на руках у няні. Наводячи цей приклад, М. М. Кольцова повідомляє, що у другій половині життя такий нероз’ємний комплекс відчуттів починає диференціюватись і ряд його компонентів перестає бути обов’язковим для того, щоб дитина повернулася в бік матері і посміхнулася їй у відповідь на те ж питання. Стають несуттєвими вестибулярні відчуття, більшість зорових, деякі звукові, але «загально звукові» подразники – тембр голосу матері і інтонація питання – повинні залишатися тими ж самими.

Диференціації сенсорної сторони емоційної поведінки дитини сопроводжує і диференціація його рухової сторони. Замість генералізованого рухового пожвавлення дитина в другому півріччі життя у відповідь на емоційне звернення до неї, повертає голову і погляд у бік дорослого, який наближається, або хлопає в долоні, коли мати наспівує: «Ладки, ладусі…».

Прогресивної аналітичної диференціації можуть бути підвержені і самі «загальнозвукові» компоненти інтонації синкретичних предметних комплексів. Під впливом зразків материнської мови одні елементи спонтанних речових реакцій дитини підкріплюються і диференціюються, а інші гальмуються. Із «загально звукових» комплексів спочатку виділяються і диференціюються вокалізації, потім сегменти, які міняють звучність. В останній чверті першого року дитина починає несвідоме оперування ланцюгами сегментів переважно висхідного звучання.

Таким чином, форма чи значення емоційно-виражених знакових засобів стають все більш аналітичними. Цей процес спостерігається, одночасно із зустрічним процесом росту синтетичності змісту відповідних знакових засобів чи їх значень. Вокалізації характеризують емоційний стан того, хто їх відтворює (я), сегменти висхідного звучання – емоційне відношення цієї особи до його партнера (ти), ланцюги таких сегментів чи псевдослів – емоційні значення предметних об’єктів комунікативної ситуації (він, вона, вони) і, нарешті ланцюги псевдослів – емоційні значення співвідношення між учасниками комунікативної ситуації, а також між учасниками і предметними об’єктами (я – ти, ти – він, я -він, він – вона).

В процесі оперативного освоєння ланцюгів із сегментів висхідного звучання дитина в кінці періоду раннього лепету переходить на більш високий рівень комунікативно- пізнавальної активності. Ці обставини сприяють скачку в розвитку мотиваційної сфери дитини – скачку, який його мати стимулює специфікою своєї емоційної поведінки. Роблячи емоційну взаємодію з дитиною, вона систематично звертає її увагу на різні об’єкти навколишньої дійсності і тим самим « мітить» їх за виразом А. Н. Леонтьева, своєї емоції. Дитина засвоює ці емоційні мітки пред метів разом з відповідними звуковим образами. Наслідуючи маму і використовуючи уже доступні йому ланцюги лепетних сегментів, він відтворює лепетні псевдослова, по формі все більш наближених до звукової форми слів рідної мови.

Спостереження показують, що перошопочаткові лепетні ланцюги із стереотипних вокалізацій (а, -а, -а,) змінюються у 8-10 міс. ланцюгами із стереотипних сегментів з шумовим початком (тя-тя-тя) ; потім в 9-10 міс. появляються ланцюги із сегментів із стереотипним шумовим початком, але уже з кінцем, який вокально міняється (тє-тя-те) і нарешті, в10-12 міс. появляються ланцюги із сегментів з шумовими початками які міняються (ва-ля, ма-ля, да-ля, па-на, па-па-на, а-ма-на, ба-ба-на).

В ланцюгах останнього роду, які іноді називають «рифмованим вздором), окремі сегменти виявляються виділеними в порівнянні з іншими в даному ланцюгу. Виділення сегменту може сприйматися у зв’язку з його відносно більшою довжиною, звучністю, висотою тону. Іноді даний лепетний сегмент ланцюга може бути виділеним одним способом, а другий – якимось іншим. Частіше за все виділення лепетного сегменту пов’язана з відносно більшою довжиною його вокального, шумового чи того і другого компонентів одночасно. Чим дитина стає старшою, тим частіше виділення лепетних сегментів обумовлюється совокупністю декількох засобів, перш за все довжини. Це відповідає уявленню про природу наголосу в потоці мовлення.

Очевидно, що відмічена послідовність у формуванні лепетних ланцюгів пов’язана з накопичувальною складністю гальмівних впливів на уже засвоєні дитиною синергії. Гальмуванню підвладні відтворення по механізму зворотного тактильно-кінестетичного зв’язку то вокальні, то шумові то ті і інші компоненти сегмента разом, що робить можливим варіювати відповідність елементів ланцюга або навіть самих ланцюгів.

На результат подібного виду «вправ» впливають зразки материнської мови. Довжина лепетних ланцюгів у віці 8 місяців максимальна і складає в середньому 4-5 сегментів, хоч в інших випадках вона може досягати 12 сегментів. Потім середня кількість сегментів ланцюга починає падати і складає 13-16 міс. того ж автора, 2, 5 сегмента, що близько до середнього складу в словоформах мови. Регламентуються і особливості якісної структури лепетних сегментів у відповідності до їх відносної довжини в межах даного ланцюга: найбільш виділений по своїй довжині сегмент починає характеризуватись найбільш чіткою структурою своїх