Особливості формування передумов оволодіння мовленням у дітей з порушенням інтелекту у немовлячий період (з 2 до 9 місяців)

Сміх і плач, як і всі звукові реакції домовленнєвого етапу розвитку, універсальні біологічні передумови які формуються на основі соціального опосередкування. Ч. Дарвін, який приділив багато уваги вивченню емоційно-виражених реакцій, відмітив у своїх трьох дітей появу першої посмішки у віці 45 днів (1, 5 міс.), а сміх через 110 днів (3-4 міс.). Сльози, коли дитина плаче появились одночасно з початком сміху. Сучасні дослідження підтверджують ті ж терміни появи у дітей посмішки, сміху і плачу. З неврологічної точки зору синергії сміху та плачу може появитися при умові гальмування більш давніх тонічних паллідарних синергій.

Видих, який має висхідну звучність і який представляє в послідовному ряду елементи нарощування інтенсивності (оскільки грудна клітка в цілому знаходиться в стадії вдиху), утворюють сміх – одне із характерних виявлень почуттів мажорної гамми. Емоційно-виражений антипод сміху – плач – представляє собою одне із характерних проявів почуття мінорної гамми. Звукові елементи плачу – хлипання – можна описати, як більш або менш локалізовані вдихи, від початку до кінця кожного із яких звучність голосу зменшується.

Вроджені реакції сміху і плачу виражають поруч з криками і гулінням особливості функціонального стану немовляти. Однак накопичуваний комунікативно-пізнавальний досвід поступово запевняє дитину в тому, що материнський сміх і плач на відміну від вокалізації служать вираженню не стільки її функціонального стану, скільки її емоційного відношення до нього і до характеру його поведінкової реакції, ускладнює мотиваційну сферу дитини. Це підсвідоме відкриття. Знання того, що мати (дорослий, який доглядає) відноситься до дитини, стає адаптивно більш важливим, ніж знання її самовідчуття. Починається диференціація «своїх» від «чужих»; починається диференціація лепетних сегментів висхідної звучності (рудиментів сміху) від лепетних сегментів нисхідної звучності (рудиментів плачу), також лепет них сегментів висхідної-нисхідної звучності речових аналогів реготу і ридання.

Дитина, яка лепече, писав Р. Якобсон, може нагромаджувати артикуляції, невластиві даній мові і навіть мовній групі: голосні любого місця утворення, пом’якшені огублені шиплячі, африкати, щелкающі звуки, ускладнені голосні, дифтонгі. На початку спонтанного лепету його сигменти за спостереженням С. М. Носикова, можуть складатись із одних вокалізацій, близьких до а-тембру, які дитина вимовляє 2-6 раз, змінюючи при цьому довжину, напруженість і силу звуку, або придає їм то твердий приступ, то м ’ягкий х-образний призвук, то нозалізованість. Значно пізніше появляються аналогічні ланцюги, які складаються із варіантів о-, е-, у-, і-тембрів. Ще пізніше появляються сигменти, в яких початковий шумовий і кінцевий голосові компоненти синкретично з’єднані в одне ціле, такі сигменти в ранній період лепету вимовляються на одному рівні і часто з твердим приступом (м, а – м, а – м, а). На матеріали відносно більш довгих лепетних сигментів знаходять зміни по висоті звуку і його інтенсивності. Нестабільність звуковисотних і громкосних характеристик являється відмінною рисою лепетних сигментів у віці 6-8 місяців. Лише останній сигмент серії може частково чи повністю відрізнятись від попередніх.

Спеціальний інтерес являє собою той факт, що лепетні сигменти характеризуються звучністю, яка міняється: вони можуть бути чистими вокалізаціями і чистими шумами, вокалізаціями з більш або менш вираженими шумовими призвуками і шумами з більш або менш вираженими вокальними призвуками; на протязі деяких виділених паузами лепетних сигментів вокалізованих і шумові ділянки можуть виникати повторно. Іншими словами в спонтанному лепеті зустрічаються дуже різносторонні типи звучності: висхідної, нисхідної висхідної- нисхідної (CV, VC, CVC), а також схематизацій, які тяжко піддаються. Зашумлених вокальних сигментів особливо багато на початковій стадії лепету, що дало основу Р. Якобсону зауважити, що лепет починається з невизначених звуків, які не є ні приголосними ні голосними, або вони є і тим і іншим одночасно. Значення тактильно-кінестетичної чутливості в процесі аутоехолалічного лепету непрямо підтверджується тим фактом, що довжина лепетних ланцюгів максимальна особливо вкінці цієї початкової фази періоду раннього лепету.

Чим важча вимова лепетного сегмента, тим потрібна більш інтенсивна мотивація. По критерію інтенсивності мотивації всі лепетні сигменти дитини 9-10 міс. можуть бути систематизовані в три групи: помірної, високої і низької суб’єктивної цінності. Із великої кількості вроджених лепетних синергій у використанні дитини залишаються лише ті, які систематично підкріплені зовнішніми звуковим комплексами. У віці 8-9 міс. варіативність відношення шумових і вокальних елементів в сегментах лепету максимальна, тому число сегментів висхідного звучання неухильно збільшується і з кінця першого року їх стає більше 80%.

 

Період лепетних псевдослів (9-10 міс. – 12-14 міс.)

Аналіз і синтез – дві сторони в діалекті роботи мозку. Єднання цих двох сторін в психофізіологічному розвитку дитини дуже чітко виражене до кінця першого року життя дитини.

На протязі всього першого року дитини відображається дійсність у вигляді дифузних злитних комплексів відчуттів, Це ще не «образи предметів», а «образи ситуацій». Л. С. Виготський описав ті ж явища, як «тенденцію заміняти недостатність об’єктивних зв’язків перенасищенням суб’єктивних зв’язків і приймати зв’язок вражень і думок за зв’язок речей. Це виробництво суб’єктивних зв’язків має, по Л. С. Виготському,