Особливості формування передумов оволодіння мовленням у дітей з порушенням інтелекту у немовлячий період (з 2 до 9 місяців)

Поступово затухаючі ланцюги домінують в спонтанному лепеті дитини чому відповідає наявність в мові оточуючих дорослих хореїчних слів. Дитина першого року життя «живе в оточенні хорея- розміру, який відповідає його ритмічним схильностям». Хорей перемагає в речових зверненнях дорослих до дитини, більшість зменшувальних імен має розмір хорея, хореїчні колискові пісні.

Суттєво, що темброва визначеність при вимовлянні хореїчних псевдослів падає від їх початку і до кінця, в силу чого вони отримують мирне звучання. Напроти, тембр при вимовлянні ямбічних псевдослів проясняється від їх початку і до кінця, що і робить звучання таких псевдослів мажорним. Мажорне звучання псевдослів ямбічної структури пояснює, чому при нормальному розвитку дитини тільки вони стають постійно перемагаючими. Псевдослова, як хореїчної так і ямбічної структури відносяться до емоційно-виражених засобів зони мотиваційного оптимуму.

Найбільш довгі лепетні ланцюги з мало контрастними лепетними сегментами набувають характер цілісних псевдослів. Будучи найменш багато численними такі псевдослова, які є найбільш багаточисленними знаходяться близько до інших їх типів і складають цілісність псевдослів низької суб’єктивної цінності.

 

Період пізнього мелодійного лепету (12-14міс. – 18-20міс.)

На початку другого року життя дитини в період пізнього мелодійного лепету знову позначається ускладнення його мотиваційної сфери з появою нового типу мотивів. В період гулення закладаються підсвідомі емоційні основи самовідчуття, або «я» особистості, в період раннього лепету – відношення майбутньої особистості до іншої людини – партнера по комунікативно-пізнавальній взаємодії «ти», а в період лепетних псевдослів – емоційні основи відношення особистості до об’єктів комунікативно- пізнавальної ситуації («він», «вони»). Тепер в період пізнього мелодійного лепету, увагу дитини притягують ті емоційні оцінки, які знаходяться біля нього дорослі дають відношенням між компонентами комунікативно- пізнавальної ситуації (між її партнерами, партнерами і предметами, предметами одного з іншим). Оскільки ці оцінки виражаються в емоційно-вираженій мові мелодійністю, то очевидно до мелодійності дитина прислухається. Повторюючи і вимовляючи мелодійні особливості мови дорослих на початку разом з голосом, який міняє звучання, дитина продовжує регламентувати і нормувати свої емоційно-виражені «загально звукові» голосові, або інтонаційні комплекси.

Преорієнтація уваги дитини другого року життя на емоційні оцінки відношення між компонентами комунікативно-пізнавальної ситуації сприяє особливості поведінки дорослих. Експериментальні вивчення показали, що звернення дорослих, особливо мами, до дитини раннього віку чітко поділені на змістовні частини, які вимовляються повторно і при цьому в кожній з яких інтонаційно виділяються їх ключові слова.

Найменш змістовими одиницями вимов служать, як відомо, синтагми. Академік Л. В. Щерба оприділив синтагму, як «найкоротший відрізок мови, який ми можемо виділити, не порушуючи її, і який в даному контексті і в даній ситуації відповідає одному розумінню». Синтагма може складатися із декількох слів чи із одного слова. Наприклад синтагм, який дається Л. В. Щербою: «Навкруги нас / все квітло / благоухало/ і радувало погляд»; або «Приємно/ сидіти в затишній кімнаті / і слухати хорошу музику», Л. Р. Зиндер і Ю. С. Маслов (1982) підкреслюють, що головна відмінність слова від синтагми зв’язані не з їх «форматом» (слово менше або рівне синтагмі), а з їх функцією. Слово означає поняття, яке уже виробилось, закріпилось і мають постійне вираження в даному мовному колективі. Синтагма виражає те поняття, яке виникає в даній конкретній ситуації, і живуть тільки в даному акті думки. Іншими словами, це якраз те поняття, яке вражає відношення між компонентами комунікативних ситуацій, до емоційного, суб’єктивного відображення яких і притягують увагу дитини другого року життя дорослі, які знаходяться поруч нього.

Наслідуючи дорослих в процесі емоційного спілкування з ними, спираючись на вироблені в попередньому періоді рухової сноровки, дитина починає на другому році життя до засвоєння синкретичних звукових комплексів, які відповідають синтагмам мови дорослих, але не подібних їм, оскільки поняття мовного змісту синтагми дитині цього віку ще недоступні. Такі емоційно-виражені звукові комплекси, корреліруючі з лексико-синтаксичним оформленням синтагмами зрілої мови, будемо називати по анології з псевдословами псевдосинтагмами.

Псевдосинтагма, також, як вокалізація, лепетні сегменти восходящей звучності і лепетні псевдослова, складають звукові компоненти емоційно-вираженої поведінки, в яке входять разом з ними зорові і мімічні рухи. жести і пантомімам. Так наприклад, при пробудженні дитини проковтнути ложку супу мати вимовляє: «Ковтай…» Дитина на початку другого року життя значення слова «ковтай» може бути

 

 

Система уявлень про ранній дитячий розвиток і ту роль, яку у ньому відіграють засоби емоційного пізнання навколишньої дійсності і емоційної комунікації, вимагають проаналізувати окремі формами аномального розвитку, патогенез або механізми симптомоутворення яких ще не до кінця вивчені. До таких відхилень відносять синдром госпітализму, синдром раннього дитячого аутизму, олігофренічне слабоумство та ін.

Вінарськая В. Н. розробила наступну схему поетапного розвитку комунікативно-пізнавальний здібностей, яка дає можливість аналізу механізму симптомоутворення при окремих формах аномального розвитку.

 

Таблиця 3

Послідовні рівні розвитку комунікативно-пізнавальних здібносей дитини

Послідовні

рівні розвитку комунікативно-пізнавальних здібностейПереважаючі

способи пізнання

зовнішнього світуПереважаючі

засоби

комунікаціїПровідні

відділи

мозку

ІАбстрактне мислення з сигніфікативною функцією словаКонтекстна мова з лексично, граматично і фонематично детермінованою структуроюТретинні асоціативні поля