Особливості лексичних засобів англомовних текстів з питань організації і функціонування соціальних мереж

За джерелом виникнення неологізми, у свою чергу, поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські [16].

Загальномовними називають такі нові слова, які, по-перше, досить швидко стають надбанням усіх або обмеженого за якоюсь ознакою (професійною, соціальною, територіальною) кола носіїв мови, і, по-друге, виконують переважно номінативну, тобто називну, функцію.

Індивідуально-авторськими називаються такі нові слова, які створюються письменниками і вживання яких, по-перше, виконує не стільки номінативну, скільки оціночно-виражальну функцію. Вони рідко виходять за межі контексту, не набувають широкого поширення і, як правило, залишаються приналежністю індивідуального стилю, так що їх новизна і незвичність зберігаються.

Проте зустрічаються випадки, коли ті або інші авторські неологізми стають частиною загальної лексики. Прикладом для європейських мов можуть служити: «утопія» Т. Мору, «робот» К. Чапека чи «ново яз» Дж. Орвелла

М. В. Ломоносов збагатив літературну мову наступними словами: «атмосфера», «речовина», «градусник», «заломлення», «рівновага», «діаметр», «квадрат», «мінус», «горизонт» та «горизонтальний», «кислота» і «квасці», «запалювальне» (скло), «негашене» (вапно), «вогнедишучі» (гори), «питома» (вага).

Б. Томашевський дає індивідуально-авторським неологізмам таку оцінку: «Неологізми – це такі слова, які створює сам митець, сам поет, письменник не для того, щоб дати їм загальний ужиток, ввести їх до загальновживаної мови, в загальний словник, а для того, щоб читач відчував у процесі сприйняття самого художнього твору, як перед ним народжується нове слово. Неологізм повинен завжди сприйматися як певний винахід саме даного митця, він неповторний [17; 18, с. 14-15]. Як тільки починають його повторювати, вводити до загального словника, він втрачає той стилістичний ефект, на який розраховував митець. Митець розраховує на неологізм як на слово, що створюється на очах у читача й виключно для даного контексту». Пропонуємо приклади індивідуально-авторських неологізмів П. Тичини: «... Діло брать, щоб аж сміялось... Щоб життя в нас виноградно і пшенично наповнялось»; «... свиня... од всіх свиней свиніша»; В. Маяковського: «фимиамился восторг»; «И пошли часы необычайниться».

За призначенням неологізми діляться на такі, як:

1. Для позначення предметів, що не існували раніше, явищ і понять, наприклад, слова «електростанція» або «космонавт», «лавсан», «програмування», «НЕП» з'явилися разом з відповідними реаліями. Виникнення загальномовних неологізмів зазвичай пов'язане саме з позначенням нової реалії;

2. Власні імена для новостворюваних предметів (наприклад, «Кодак») ;

3. Для коротшого або виразнішого позначення;

4. Для досягнення художнього (поетичного) ефекту.

Один з найпоширеніших міфів: нові слова з'являються як би нізвідки, по волі самої мови, їх творить народ. Насправді, слова завжди кимось створюються, вимовляються або пишуться уперше. Адже у народу немає єдиного рота, яким можна вимовити нове слово, або єдиної руки, щоб його записати. Інша справа, що слово починає жити, поширюватися, входить до складу мови тільки якщо воно почуте і прийняте народом, мовним середовищем. Процес засвоєння і поширення слова колективний, але акт його створення або першого вживання індивідуальний. За оцінкою мовознавців, «саме таким індивідуально-авторським утворенням мова зобов'язана існуванням величезної кількості слів» [13].

Існують новотвори, авторство яких важко встановити. Саме тому дослідниця Р. Наміткова пропонує розрізняти два види новотворів: авторські, що створюються індивідуально з художньо-стилістичною чи науковою метою; неавторські, які постійно створюються безпосередньо в розмовному мовленні перш за все для практичних потреб спілкування.

Окрему проблему становить розмежування оказіональних і так званих потенційних слів. Основними ознаками потенційних слів вважають, зокрема, такі: утворюваність у процесі мовлення на основі високопродуктивних словотвірних моделей, мотивованість семантики слова значенням морфем, що формують його. Але все одно авторська індивідуальність впливає на створення таких потенційних одиниць, і вони дуже схожі на наявні в мові слова. Наприклад, єдинокрівець, змужланіння, здитиніння, збабіння, часоїдство, зоднаковіли [24]. Як бачимо, контекст потенційного слова, на відміну від оказіоналізму, максимально стислий, оскільки немає потреби пояснювати цілком зрозуміле. На думку деяких дослідників, потенційні слова заповнюють ніші мовної системи, виникаючи (відповідно до заданої мовою сполучуваності морфем) там, де слово повинне бути, а його насправді немає. У мові існують різні види обмежень у сполучуваності морфем: стилістичні, семантичні, словотвірні та ін. Проте такі слова легко створюються, не порушуючи законів словотвору і передусім валентності морфем. Оказіональні слова утворюються в результаті порушення передбачених мовною системою зв'язків морфем. Специфічною ознакою цих слів мовознавці вважають їхню постійну новизну. Втім, психологічна оцінка новизни слова є суб'єктивною і не піддається абсолютизації [10, с. 33, 37, 41].

 

 

Інтернаціоналізми, інтернаціональна лексика – слова, які виражають поняття міжнародного значення і існують у багатьох мовах світу (споріднених і неспоріднених), зберігаючи близьке або спільне значення й фонетико-морфологічну будову [4].

В інтернаціоналізмів значення завжди схожі, тоді як схожість форм може спиратися на певну низку ознак [1, с. 256].

На думку більшості науковців, інтернаціоналізми мають міжнаціональний характер вживання (їх не можна відносити до слів рідної мови), однакові за значенням та аналогічні за вимовою як мінімум у трьох неспоріднених мовах. При цьому вони не обов'язково мають характер запозичень (вони виходять за межі запозичень), бо багато слів рідної мови