Особливості організації чартерних туристичних рейсів

 

 

Чартер (англ. Chartering) – це різновид комерційної діяльності, пов'язаної з укладенням договорів про перевезення вантажів або пасажирів морським, річковим, авіаційним транспортом.

Найбільш розвинене фрахтування в авіаційних перевезеннях, де воно має різноманітні форми: на окремі рейси, на послідовні рейси, на умовах контрактів, в оренду. За даним договором одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості одного чи декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти чи з іншою метою, якщо це не суперечить закону або іншим нормативно-правовим актам[11]. Порядок укладення чартерного договору (фрахтування), а також його форма встановлюються транспортними кодексами. Цей вид договору застосовується нf повітряному транспорті[10]. Вони мають низку специфічних особливостей, обумовлених насамперед характером і видом перевезень.

До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять: а) найменування повітряного судна, б) найменування перевізника; в) назву місця прийняття; г) найменування відправника; е) кількість місць; є) фрахт або інші належні перевізникові платежі; ж) вказівку на час й місце видачі коносамента тощо. Особливості предмета цивільно-правового зобов'язання за таким договором визначають і специфіку прав та обов'язків сторін – його учасників.

Доставлений вантаж здається зазначеному в коносаменті одержувачеві. Якщо для перевезення вантажу було надано не все судно і у порту призначення одержувач не отримав вантаж, не розпорядився ним або відмовився від нього, перевізник вправі здати вантаж на зберігання на склад чи в інше надійне місце за рахунок і на ризик відправника вантажу, повідомивши його про це. Якщо для перевезення вантажу було зафрахтовано все судно, капітан у разі неявки одержувача у порту призначення або відмови його від прийняття вантажу зобов'язаний негайно сповістити про це відправника. Розвантаження і здача вантажу на склад провадяться капітаном лише після закінчення термінів розвантаження й контреталійного (понад обумовлений договором) часу, а також за умови, що протягом цього строку не надійшло іншого розпорядження від відправника. Якщо протягом двох місяців з дня прибуття судна у порт зданий на збереження вантаж не буде витребуваний і відправник не оплатить усі необхідні для перевезення суми, перевізник має право продати цей вантаж (ст. 167 КТМ).

Винагорода, яка сплачується за договором перевезення морським транспортом, називається фрахтом. її розмір визначається або за встановленим тарифом, або за згодою сторін. Усі належні перевізникові платежі сплачуються відправником (фрахтувальником). Проте у випадках, передбачених домовленістю між відправником (фрахтувальником) і перевізником припускається переказ платежів на одержувача. Так, відповідно до ст. І 63 КТМ при прийнятті вантажу одержувач зобов'язаний відшкодувати витрати, які поніс перевізник, за рахунок вантажу, внести плату за простій судна у порту розвантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено коносаментом або іншим документом, на підставі якого перевозився вантаж.

Особливим різновидом договорів перевезення є договір чартеру, або, як його ще називають, фрахтування, цертепартія.

Договір чартеру застосовують при неперіодичних пасажирських перевезеннях повітряним транспортом переважно в міжнародному сполученні. Об'єктом перевезень при повітряних перевезеннях є пасажири і багаж. За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам[10].

Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім та відплатним. Договір морського чартеру є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту підписання рейсового чартеру сторонами договору. Договір повітряного чартерного перевезення вважається дійсним з моменту оплати чартерного рейсу або укладання відповідного кредитного договору, тобто він може бути як реальним, так і консенсуальним. Сторонами договору чартеру є фрахтувальник і фрахтівник. Фрахтувальникам є особа, якій за договором надано право вимагати надання їй всієї або частини місткості транспортного засобу для перевезення у вказаний нею пункт призначення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або його переміщення з іншою метою, сплативши за це обумовлену плату.

Фрахтівник – це особа, яка за плату передає фрахтувальнику частину або всі місткості транспортного засобу для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти та переміщає їх у пункт призначення, вказаний фрахтувальником.

У договорі чартерного перевезення розрізняють фактичного і договірного перевізника.

Договірний перевізник є фрахтувальником, тобто це особа, яка бере на себе зобов'язання перед третіми особами (пасажирами, вантажовідправниками) організувати перевезення. Договірними перевізниками можуть бути туристичні агентства, експедиторські фірми тощо.

Фактичний перевізник виконує частину або все перевезення за договором чартеру згідно з повноваженнями, одержаними від перевізника за договором. Фактичний перевізник є фрахтівником.

Таким чином, у відносинах чартерного перевезення, окрім сторін договору, можуть брати участь ще й треті особи (особа) : при перевезеннях вантажу – фактичний відправник і фактичний одержувач вантажу, при пасажирських перевезеннях – пасажири. Форма договору чартеру (фрахтування) встановлюється транспортними кодексами (статутами) і, як правило, є письмовою.

Складність експлуатації повітряних і морських суден зумовлює те, що нині договори чартеру укладаються на основі типових договорів, так званих проформ, розроблених і рекомендованих низкою міжнародних