Особливості повсякденного життя доби Великого Терору в національних районах

 

1937 р. рік був ювілейним. 20-ту річницю своєї влади більшовицька диктатура відзначила рясними жертвоприношеннями на вівтар пролетарської революції, а також пишними заходами, які позначили червоними маячками ювілейний рік. Удавано піднесене передчуття найбільшого в радянській крані свята щоденно сполучалося з наростаючим тотальним страхом. Химерне поєднання показної радості та утаємниченого жаху перетворило 1937 р. на особливий рік у радянській історії етнічних меншин. Радянську пресу «кидало» від солодкоголосих нарисів і заміток про чергові досягнення до відповідних енергетичних «чорних дір», в яких – матеріали з політичних процесів та витяги розстрільних присудів.

Партія врешті стала мірилом усього й істиною в останній інстанції. Навіть уривок з поеми М. Некрасова цитувався за збіркою творів В. І. Леніна (!). В антитезу йому розміщувався вірш, записаний, як зазначалося, в колгоспі села Зарубіно Топкінського району Новосибірської області.

Кому в СССР жить хорошо

В каком году – легко узнать,

В какой стране – легко понять,

В колхозном клубе крашеном

Собрались мужики.

Все семеро – колхозники

Из края Пребогатого,

Района Урожайного,

Из сел и деревень:

Довольного, Обильного, Роскошного,

Всесильного, Культурного, Счастливого,

С Машинного был то ж

На креслах новых, кожаных

Уселися все семеро

И говор повели,

Жизнь старую припомнили,

Ее сравнили с новою

И вот к чему пришли:

Прошла пора унылая.

Минула жизнь постылая.

Жизнь новая пришла.

Уж нет дворян-помещиков,

Уж нет эксплуататоров,

Купчины толстопузого

Не встретите давно.

Законами советскими

Рабочему на фабрике,

А на земле крестьянину

Хозяйствовать дано.

Теперь в стране почетен труд

Ты знаешь это сам.

Как солнце в небе ясное,

Родное и прекрасное,

Сияет Сталин нам.

И жизнь у нас ключом кипит,

И песня сердце веселит1.

Искать судьбу счастливую

Нам нечего ходить.

И скатерть самобраную

В любой избе колхозника,

Рабочего советского

Сумеем мы накрыть.

 

Газети повідомляли, що Ленінградський комбінат заморозив 800 тон плодів та ягід врожаю 1937 р., в яких повністю збережені смакові властивості та вітаміни. Призначалися вони передовсім для радянського Далекого Сходу2.

26-27 грудня 10-річчя відзначив Калініндорфський єврейський національний район Миколаївської області. З нагоди події відбулися численні мітинги, святкова демонстрація, урочистий пленум райвиконкому3. Преса рясніла статтями, які підносили досягнення національних районів у підвищенні життєвого рівня селянства, вочевидь протиставляючи їх Західній Європі. «Колхоз стал неузнаваемым, – розчулювався один з дописувачів, – Возьмем к примеру колхозника Шаповалова, он имеет корову, прошлогоднюю телку, две телки этого года и свинью. У т. Ловшука Ивана имеется корова, прошлогодняя телка, телка этого года, 10 овец, две свиньи, тогда, как три – четыре года тому назад, у них не было ничего»4. – «Колхозники этой артели, как и все трудящиеся советской родины, благодарят великого вождя товарища Сталина за радостное настоящее, под чьим мудрым руководством добыта счастливая, радостная и зажиточная колхозная жизнь»5.

Втім, не лише в свята населення національних районів перебувало під пильним наглядом відповідних урядових структур. Політична машина не випускала пересічних обивателів з поля зору ні на хвилину: польові бригади акуратно отримували газети, при тракторному вагончику впорядковували вітрини з вирізками з газет із постановами партії та уряду, по бригадах щоденно перевірялися договори соціалістичного змагання, наприкінці робочого дня проводилися 15-хвилинні виробничі наради, де обговорювали результати роботи, а її наслідки заносилися на дошки показників6. Районна преса рясніла замальовками про «передовиків» політосвіти в середовищі обивателів. З них дізнаємося, що у вільний від стаханівської роботи час сільські трударі в обов’язковому порядку слухали політінформації, здійснювали читку газет та обмінювалися міркуваннями про політичну ситуацію в світі. Найбільший інтерес, як відзначалося, викликали бесіди про героїчну боротьбу «испанского народа против озверелого кровавого немецко-итальянского фашизма и героической борьбе китайского народа против японских оккупантов»7.

Не лише дорослі, а й значно більшою мірою діти, були наче павутинням, оплетені нав’язливою більшовицькою пропагандою з усіма її тодішніми прикметами. Діти ганьбили в пресі своїх «відсталих» батьків, освічувалися в любові товаришу Сталіну, брали на себе стаханівські зобов’ язання стосовно освіти, шестикласники збиралися на траурні мітинги пам’яті загиблого В. Чкалова й виголошували голосні клятви: «... Любить нашу Родину так, как любил ее Чкалов, мы будем преданы Коммунистической Партии и ее вождю товарищу Сталину, как предан был В. П. Чкалов и будем учиться только на «отлично» и «хорошо». Будем всемерно ненавидеть врагов народа так, как их ненавидел Чкалов»8.

Так зване соціалістичне змагання перетворилося на універсальний засіб позаекономічного визискування населення. Повідомлення про виконання норм виробітку на 150-250% стало нормою9. Навіть звичайні роботи на присадибних ділянках оформлялися як пункти договорів соціалістичного змагання. 12 квітня 1938 р. колгоспниці колгоспу «Гігант» Старокаранського району К. Туяхова та К. Черман викликали на «соціалістичне змагання» решту жінок району. Пунктами виклику були: добросовісне виконання виробничих завдань, досягнення «100% выхождаемости женщин на работу», вивчення впродовж квітня «Положення про вибори до Верховної Ради УРСР», «к 25 апреля закончить побелку домов