Особливості повсякденного життя доби Великого Терору в національних районах

Соціалістичним змаганням були охоплені школярі, починаючи з початкової школи.

Крізь бадьорі замітки про передовиків соціалістичної праці, уквітчані то усміхненими, то виснаженими обличчями селян, пробиваються правдиві відомості про повсякденне життя етнічних громад, надзвичайно тяжкі умови роботи в колгоспах і радгоспах. Як і раніше, складно просувалося запровадження багатопільних сівозмін, городництва. Наприкінці 30-х рр. преса неодноразово повідомляла про небажання грецьких колгоспів займатися городництвом, попри сприятливу економічну кон’юнктуру12.

Побутова невлаштованість, як і раніше, залишалася прикметною рисою села. Найбільшою мірою це стосувалося хуторян. Мешканці хутору Ново- Григорівка Старо-Гнатівської сільради внаслідок відсутності магазину за банальними сірниками ходили за 5-6 кілометрів до Гнатівки чи Ст. Карані13. Звичайним явищем були скарги селян на неякісний хліб, який продавали сільські продмаги14. Влада і далі використовувала безвідмовний коник для підвищення трудового ентузіазму населення: організовувала пересувні ларьки для обслуговування колгоспників товарами першої необхідності безпосередньо в полі. Але й тут тиражувалися курйози попередніх років, товари (насамперед дефіцитні) зникали в невідомому напрямку. Для заохочування селян на час посівної в колгоспі «Новий світ» (Ст. -Каранський район) був організований пересувний ларьок, «для торгівлі були виділені: ковбаса, риба, тютюнові вироби та інші необхідні товари»15. Призначений завідувачем ларька колгоспник С. Петров, замість виконання свого «високого призначення», вивіз ларьок у поле, зачинив його і там залишив, з отриманих на 700 руб. товарів він продав тільки на 170 руб., водночас наробив розтрат на 283 руб. 93 коп. 16

Людська натура, попри багаторічні надривні зусилля комуністичної пропаганди, залишалася незмінною. Найбільшою мірою це виявлялося в середовищі торговельних працівників, тим більше, що тотальний дефіцит на найпростіші товари сприяв цьому. Дехто Куркчі повідомляв про зловживання завідувача магазином № 4 Старокаранського сільПО Гартфеля. «... Бувають випадки обважування покупців, приховує від покупців привезений товар і для свого задоволення він продає їх пізно ввечері чи до світанку, це робиться з метою продажі цього товару своїм знайомим.

Наприклад 16 листопада у відділення сам Гартфель привіз хустки і відпускав їх не в порядку живої черги, а тільки своїм знайомим. [... ] 18 листопада. Привезли мануфактуру під хліб і ось він без усякого порядку став відбирати кращу мануфактуру і відпускати своїм близьким, порушуючи тим самим загальний порядок»17.

Дефіцит на все і вся, як і раніше, спотворює життя сотень тисяч сільських трударів. У грецьких селах – великих за розмірами і багатолюдних – зазвичай один магазин. У єдиному магазині с. Стара-Карань за винятком винних, кондитерських та тютюнових виробів, решта товарів відсутні місяцями. Не рідкісні випадки, коли тут не можна купити цукру, солі, хліба. Магазин зачиняється о п’ятій годині вечора. В буфеті немає нічого, окрім залежалих пряників та напівгнилих цигарок18.

Тим часом умови праці пересічних трударів залишаються вкрай тяжкими: трактористи, тижнями перебуваючи в полі, туляться в брудних вагончиках, без гарячого харчування, колгоспники змушені ходити на обід за 3-4 кілометри19. В польових бригадах робітників годують недопеченим хлібом, навіть воду, за відсутності кухлів, споживають з чого попало – використаних бляшанок, склянок тощо20. Нерідкими внаслідок цього були випадки інфекційних захворювань. У 1937 р., скажімо, епідемічного характеру в Приазов’ ї набула малярія. Про те, що відбувалося тоді в грецьких колгоспах, згадував І. Стріонов: «Захворіли від цієї клятої малярії не менше 78% колгоспників. Валялися вони повсюди, де заскочували їх напади малярії: на токах, у тракторних бригадах, біля комбайнів та в інших місцях. Не вистачало людей для обслуговування комбайнів, тракторів, молотарок та іншої техніки. Мали місце простої, затримувалося збирання хлібів. Радикальних засобів для лікування малярії не було, заливали хворих хіною, після вживання якої ходили всі з жовтими обличчями»21. За відсутності хініну за ліки слугувала суспензія з молока та горілки. Знесилені люди з останніх сил убирали хліб, позбавлені елементарної медичної допомоги.

Побутові умови радгоспівських працівників повсюдно лишалися нелюдськими. «Гуртожиток третього радгоспу «Бахчовик» перебуває в найвідразли- вішому стані. В приміщенні брудно, тісно і відсутнє освітлення [... ]. Печі несправні, у вікнах щілини. Не вистачає столів та стільців. Ще в гіршому стані жіночий гуртожиток. Тут навіть не вистачає постільних приналежностей»22. Від побутового безладу потерпають слухачі національних технічних шкіл. – Старогнатівська сільськогосподарська школа: «Студенти живуть у погано обладнаних гуртожитках, умивальників вже нема майже півроку, відсутні кружки, питну воду тримають з льодом, у лазні скоріше можна застудитися, аніж помитися»23.

У післяголодні роки гендерна політика в селі зазнала суттєвих змін. Фактичне закріпачення селянства в сукупності з необхідністю кількісного відновлення селянської, тепер вже колгоспної, популяції викликало до життя стратегію заохочення народжуваності, запровадження системи пільг для багатодітних матерів, розбудови мережі установ охорони жіночого та дитячого здоров’ я. По селах ширилася мережа дитячих ясел та садочків24.

Саме в ці роки набули неформального розвитку процеси маскулінізації. Починаючи з 1935 р. держава взяла на жорсткий облік усі робочі руки на селі, переслідуючи традиційний погляд на те, що жінка в полі не працює. Соціальні аспекти маскулінізації нацменжіноцтва практично не досліджені: радянська історіографія підкреслювала цивілізаційні наслідки суцільної колективізації та залучення жінок у соціалістичне виробництво. Мляві зауваження радянських істориків про опір, який селянство чинило розповсюдженню ідей емансипації, лише схематично відбивали реальність. Тим часом переважна більшість селян і