Особливості повсякденного життя доби Великого Терору в національних районах

Не менше проблем супроводжували жінок-ударниць в особистому та сімейному житті. Тендерний конфлікт, викликаний процесами маскулінізації, доволі влучно був підмічений в одній з частівок М. Токаревої:

«Мы с колхозницей Марусей Не сошлись характером.

За Марусей я гонюсь,

А она за трактором»37.

Не випадково чоловіки не тільки зневажали трудові ініціативи жінок, а й створювали перешкоди на їхньому шляху. К. Ляшенко та Д. Ільїна зазначали: керівництво колгоспів ігнорувало заклик П. Ангеліної. В жодному колгоспі райцентру нема жінок-причіплювачок, а в артілі «Донбас» чоловік обійняв навіть посаду кухарки38. Попри державну кампанію звеличення жінки-стахановки, практика повсякденного життя знала безліч прикладів елементарного приниження жіноцтва керівниками колгоспів і радгоспів.

Новим явищем в етнічних громадах упродовж 30-х рр. стали прояви масового пасивного пристосуванства до гендерного курсу держави. Повідомлення про відмову жінок працювати в колгоспах стають чимдалі рідшими, натомість масового характеру набувають вістки про ударництво колгоспниць. Сферою першочергового застосування трудової енергії жінок стало сільське господарство та освіта. В Старобешевському районі, приміром, вони обіймали 29 вищих і середніх медичних посад, 58 учительських посад, 1 – директора середньої школи, 4 – завідувачок початкових шкіл, 3 – завпедів, 2 – агрономів, 2 – зоотехніків, 2 – ветеринарних фельдшерів, 6 – помічників комбайнерів, голови колгоспу (Гуржі) та голови селищної ради (Крищенко) 39.

Тим не менш, проблема дефіциту робочої сили і, що важливіше, невідповідність її професійних характеристик модернізаційній стратегії більшовицького режиму, чимдалі ставала очевиднішою. Певною мірою завдання опти- мізації використання трудових ресурсів вирішував стаханівський рух, а також позаекономічний визиск сотень тисяч засуджених. Однак ефективність цих соціально-економічних технологій з часом знижувалася. Наприкінці 30-х рр. держава пішла шляхом чергового ужорсточення трудового законодавства. 9 січня 1939 р. Раднарком СРСР, ЦК ВКП (б) та ВЦСПС ухвалили роз’яснення про стягнення за спізнення на роботу. Відповідно до нього вводилася кримінальна відповідальність для керівників трудових колективів за потурання порушникам трудової дисципліни. Деталі розтлумачувалися в постанові «Про заходи охорони суспільних земель колгоспів від розбазарювання».

Прізвища злісних прогульниць оприлюднювалися в пресі. В одній з заміток г. «Ленінський шлях» йшлося про Анастасію Папазову, Анастасію Антонову, Акуліну Чапек, Катерину Хаталах, які раніше не виходили на роботу в колгосп, але, усвідомивши, що «... чесний труд у колгоспі є основним джерелом заможного життя колгоспників» (тобто, після попередження про наслідки своєї поведінки в світлі нових партійних ухвал) стали до регулярної праці і вже мають по 50-60 трудоднів. Водночас називалися інші «неподатливі» – Євдокія Алексєєва, яка мала 1, 7 трудодня, Матрона Паращєвіна – 2, 97, Марія Шкроб – 4, 74, Ніна Карачик – 5, 63 трудодня40. Аналогічні повідомлення надходили практично з усіх грецьких колгоспів. Голова колгоспу «Третій рік п’ятирічки» Попов із задоволенням відзначав, що Єлизавета Стріонова, Ганна Янихбаш, Ольга Папазова, які раніше не виходили на роботу, нині виконують виробничі завдання не менш як на 120-130 відсотків. «В результате хорошей выхож- даемости колхозников на работу, колхоз хорошо справляется с выполнением сельскохозяйственных работ, – зазначав він. – Это является важнейшим мероприятием для получения высокого урожая в 1940 г. «41.

Держава й далі застосовувала низку прихованих методик визискування робочої сили, зокрема, дитячої. Шпальти місцевих газет пістрявіли похвалами піонерам, які під час канікул і в позаурочний час відловлювали ховрахів. Домогосподарок зганяли на збори, на яких обговорювалися результати діяльності колгоспів за поточний період та спущені «згори» завдання на постачання продуктами промислових об’єктів. Як наслідок, домогосподарки зобов’язувалися брати участь у польових роботах і відпрацювати не менше, як по сто днів, найбільш затяті – не менш, як по 18042. Питання про те, чи можна було в такому разі вважати жінок домогосподарками, як таке, не підіймалося.

Тим не менше, притягнення значної частини етнічного жіноцтва, в особливості грекинь, до польових робіт і впродовж 30-х рр. залишилося не вирішуваним завданням. Повідомлення преси про ухилення від колективної праці були не епізодичними. Замітка «Привлечь женщин-колхозниц к полевым работам»43 повідомляла: має місце масовий невихід колгоспниць у поле, замість того, щоби працювати на державу, стильські селянки в’яжуть вироби з вовни і продають їх на ринку «за спекулятивними цінами». Колгоспниця Іванова з артілі ім. Сталіна в такий спосіб має 5-6 тис. прибутку, і таких, як вона багато44. 17 червня газета повідомила про колгоспниць артілі ім. Комінтерну Т. Галкіну та Є. Лаврік, які не мали жодного трудодня. 28 червня остракізму була піддана колгоспниця колгоспу «Перемога» М. Рудь45.

Пильно відстежувалися й ті сторони життя сільських трудівниць, які раніше вважалися суто приватними. Жінка ж