Освітня діяльність і педагогічні погляди Григорія Сковороди

Відтоді Григорій Сковорода остаточно обрав життя мандрівного філософа, так би мовити, чернецтво у миру. Понад чверть століття, мандрував він містами і селами Лівобережної України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Одяг його був найпростіший, і з вигляду він нічим не відрізнявся від інших прочан. Не вживав м'яса та риби. Спав не більше чотирьох годин на добу, а вставав до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки. Був завжди веселий, бадьорий, стриманий, всім задоволений, охочий до слова, шанобливий до будь-якого стану людей. Відвідував хворих, утішав сумних, ділив останнє з убогими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, був побожним без марновірства. Але в його торбі незмінно лежали розкішно видана Біблія і флейта з мундштуком зі слонової кістки [ 6; c. 43].

Дорогою філософ вів повчальні бесіди з людьми всіх станів і звань, відвідував друзів у маєтках та селах, монастирях і містах, а взимку зупинявся в кого-небудь із близьких йому осіб. В ці місяці у своїх тимчасових пристановищах він писав різноманітні філософські й поетичні твори, а також численні листи повчального характеру.

З народом він був простий і скромний, але стикаючись із хамством вельмож, умів постояти за себе і показати, наскільки небагато вони насправді варті. Обрана ним у театрі життя роль мандрівника, дозволяла залишатися самим собою в будь-якій ситуації, змінюючи при тому форми поведінки залежно від умов, в які він потрапляв.

На кількаразові пропозиції опублікувати свої книги, мандрівний філософ завжди відмовляв. Однак праці Григорія Сковороди, які він зазвичай залишав у тому домі, де їх було закінчено, вже при його житті передавалися з рук в руки і дбайливо переписувалися. Збирати й публікувати їх почали в середині XX століття.

У 1769-1774 роках, крім уже згаданих «Басен Харьковских», він створює філософські твори «Беседа, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко», «Диалог, или Разглагол о древнем мире», «Разговор, называемый Алфавит, или Буквар мира».

Новий етап творчості Сковороди відкриває філософський трактат «Израилский Змий» (1775-1776), у якому найповніше розкрите його вчення про третій, символічний світ.

Протягом 80-х років XVIII століття з'являються «Жена Лота», «Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим». При цьому мандрівний філософ створює останню, помітно розширену, редакцю поетичної збірки «Сад божественних пісень» і вже в 1791 році завершує свій останній великий філософський твір «Діалог. Имя ему Потоп Змиин», що поєднує форми трактату, діалогу, притчі та вірша.

Помер великий просвітитель 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка) на Харківщині. Його смерті передував складений ним же заповіт, в якому провидець прохав поховати себе на підвищенні біля гаю. Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, які заповідав викарбувати на могилі: «Світ ловив мене та не впіймав».

 

 

Довго сам вчись, перед тим,

як навчати інших

Г. С. Сковорода

 

Повернувшись високоосвіченою людиною, він посідає місце вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Там пише книгу «Рассуждения о поэзии й руководство к исскуству оной», в якій виступив рішучим новатором у віршуванні. Це не сподобалося єпископові. Сковороду звільнили із семінарії. З 1765 р. він посідає місце вчителя в Харківській духовній колегії, де викладає поетику, синтаксис, грецьку мову і курс «благонравности». Дуже швидко його лекції почали викликати підозру, в адміністрації і його звільняють за «вільнодумство».

Зрозумівши, що ні в яких школах і колегіумах він не зможе проповідувати своє вчення, Сковорода стає мандрівним філософом і учителем.

Українська народна педагогіка посіла вагоме місце в ідейному зростанні, педагогічній діяльності й творчій спадщині Григорія Сковороди. З нею він був нерозривно й кровно пов'язаний упродовж усього життя. Філософ щиро захоплювався педагогічною мудрістю народу. На формування світогляду, виховного ідеалу й педагогічної позиції видатного мислителя вона мала колосальний вплив. Фундамент його був закладений родинним вихованням.

Вже в ранньому дитинстві почала формуватися духовна постать Г. Сковороди під враженням чарівної української природи, яку він надзвичайно любив і серед неї прожив усе своє життя, під впливом тодішнього українського побуту, де визначну роль відігравала родина й рідна школа з материнською мовою навчання [ 7; c. 44].

Важливо й те, що Г. Сковорода походив з роду козаків. А це означає, що він особисто та його родина були цілком вільними людьми, а не кріпаками. Вони не переживали жахів кріпацтва. З малих літ Сковорода почувався вільно, виховувався в українському національному дусі засобами козацької педагогіки.

Таким чином, від народження і впродовж усього свого життя Г. Сковорода перебував в атмосфері української народної педагогіки найдосконалішого гатунку. Адже козацька педагогіка – невід'ємний компонент української народної педагогіки у вершинному її вияві. Вона формувала в підростаючих українців синівську й дочірню вірність рідній землі, Україні.

Варто відзначити, що козацька педагогіка, на яку широко спирався Г. Сковорода в своїй творчості, належить до унікальних явищ не лише східнослов'янської, а й світової педагогічної культури.