Освітня діяльність і педагогічні погляди Григорія Сковороди

Г. Сковорода правильно стверджував, що нахили природжені, що люди від народження далеко не рівні. І якщо людина займається тим, для чого не народжена, що противно її натурі, то вона, як правило, стає нещасливою. З цього приводу добре відоме висловлювання Г. Сковороди: «Живи по натурі». Водночас абсолютно правильним є зауваження українського мислителя про те, що самі собою природні здібності ще нічого не дають, бо «сродность трудолюбием утверждается».

Дуже слушною є думка Г. Сковороди про необхідність фізичної та інтелектуальної праці для нормальної життєдіяльності людини, про зв'язок бездіяльності з найрізноманітнішими вадами особистості. В листі до свого учня і друга М. Ковалінського Григорій Савич писав, що наш розум ніколи не залишається бездіяльним, а завжди любить чимось займатися. Якщо він не буде мати доброго, то звернеться до поганого. Отже, треба дати йому те, над чим він міг би добре попрацювати, але дати йому слід прекрасне і не занадто багато [9; c. 98].

У цих словах Г. Сковороди можна знайти цінні рекомендації щодо роботи з молоддю, запобігання відхилень у поведінці.

Велику роль у формуванні особистості, запобіганні відхилень у поведінці дітей повинні відіграти батьки. «Благо родить й благо научить», – підкреслював Г. Сковорода. Особливо батьки повинні дбати про фізичне здоров'я дітей, бо від цього значною мірою залежить процес формування особистості. Вчений надавав виняткового значення фізичному здоров'ю, схильний був навіть вбачати зв'язок між «тілесним» (фізичним) станом і різними психічними захворюваннями.

Не менш відповідальною є робота вчителя, якого Г. Сковорода образно порівнював із дбайливим садівником. Для справжнього вчителя, на думку Г. Сковороди, характерною є чесність, скромність, безкомпромісність, любов і повага до учня, служіння добру, освіченість. «Долго сам учись, если хочешь учить других». Ця порада вчителям, яку свого часу висловив Г. Сковорода, аж ніяк не втратила своєї актуальності сьогодні.

Отже, правильно організоване виховання, яке полягає у всебічному гармонійному розвитку особистості кожної дитини з максимальним врахуванням її природних нахилів і задатків, що здійснюється спільними зусиллями батьків, учителів, суспільства, починаючи з перших днів життя дитини, є, на думку Г. Сковороди, запорукою успішного запобігання відхилень у поведінці молоді.

3. Питання освіти та виховання у творчій спадщині Г. Сковороди виховання сковорода народна педагогіка

Науково-педагогічні погляди українського мислителя формувалися під впливом історичної епохи XVIII століття, яку європейські культурологи називають епохою Просвітництва. Саме у XVIII ст. на основі значних наукових здобутків стало можливим реально, а не утопічно поставити питання про вдосконалення людини як основи досягнення суспільного прогресу.

 

 

Не розум від книг, а книги

від розуму створились

Г. С. Сковорода

 

Виходець із простого козацького середовища, Г. Сковорода все своє життя віддав служінню народові. Повернувшись із-за кордону Г. Сковорода стає вчителем словесності в Переяславському колегіумі. Тут він створює цілком оригінальний, теоретичний курс «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной» та методичний супровід до нього. Єпископу не сподобався цей новаторський курс науки про поезію, в якому Г. Сковорода відійшов від традиційних схоластичних канонів у філологічних науках, і «выгнан был из училища переяславского не с честию».

Згодом Г. Сковорода починає працювати в Харківському колегіумі, де продовжує навчати своїх вихованців словесних наук згідно зі своїм «Руководством». До того в цьому колегіумі викладали словесність малоосвічені шкільні наставники, тупі схоласти, що «захаращували голови учнів ні до чого не придатним і нікому не потрібним мотлохом». На противагу їм Г. Сковорода ознайомлював учнів із такими книгами, які викликали в них роздуми. Ось що він пише з цього приводу Михайлу Ковалінському: «Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе... тим книгам, яких, як каже Муре, «рідко хто бере в руки». Він рекомендує своїм учням читати древні й нові книги, зокрема, античних письменників Горація, Плутарха, Сенеки, Овідія, Цицерона, а також філософів Сократа, Аристотеля, Бекона та ін..

Г. Сковорода вирізнявся навіть серед прогресивних викладачів колегіуму глибокими знаннями і самостійністю мислення. Він проводив велику роботу серед молоді, згуртовуючи навколо себе учнів – Михайла Ковалинського, Якова Правицького, Василя Білозера, Григорія Ковалінського (рідного брата М. Ковалінського), Олексія Базилевича та ін., пропонуючи їм своє розуміння природи, яке полягало в раціоналістичних роздумах про «надприродні» явища, в закономірностях, властивих життю і смерті. Все це, зрештою, призвело до того, що його знову позбавляють посади вчителя словесності і в Харківському колегіумі.

Протягом шести років Г. Сковорода працював вихователем у с. Ковраях (на Переяславщині) в родині поміщика Степана Томари. Тут він навчав і виховував сина поміщика Василя, написав цикл своїх поезій, які згодом вийшли збіркою під назвою «Сад божественних песней».

Останні двадцять років свого життя Г. Сковорода сходив пішки майже всю Україну, продовжуючи навчати дітей простих людей. Не випадково його називали «мандрівним університетом», людиною, яка до останнього подиху намагалася передати свої знання іншим. Саме в цей період написана більшість його творів, які через умови царської цензури не змогли бути надруковані. Та його сатиричні пісні і псалми, байки і притчі