Освітня діяльність і педагогічні погляди Григорія Сковороди

Намагаючись розв'язати корінні соціально-педагогічні проблеми, Г. Сковорода ставив завдання виховати людину-громадянина. Це завдання ґрунтувалося на теорії «природного права» людської особистості на гідний спосіб життя. Вчення про «природне право» було для прогресивних педагогів того часу спільним джерелом, з якого виводилась ідея природовідповідного, за термінологією Сковороди, «сродного» виховання. Але Коменський, Руссо і Сковорода розуміли та сформулювали цю ідею по-різному. За Сковородою, кожна людина повинна займати певне місце в суспільстві не за багатством чи знатністю, а за «сродностью», тобто відповідно до своїх природних задатків, котрі розвиваються в процесі діяльності. На відміну від Руссо Сковорода в розвиткові природних сил і можливостей людини особливо великого значення надавав знанням [10; c. 24].

Оголосивши війну неуцтву і проголосивши право всіх станів на освіту, Г. Сковорода дуже влучно говорив: «Не тот есть глуп, кто не знает, а тот, кто знать не хочет». Ось чому він радив збуджувати у дітей ще в ранньому віці прагнення до знань і виробляти звичку до розумової праці. Та не лише це. Треба всіляко розвивати в молоді бажання вчитися, виховувати наполегливість в опануванні знаннями.

Як гуманіст, Сковорода рішуче відходить від тогочасної зашкарублої практики, а натомість висуває нову систему принципів і методів навчання. Він різко засуджує сковування людської думки і волі авторитаризмом та догматикою. Так, у вступі до курсу лекцій «О христианском добронравии» Г. Сковорода пише: «Любезные ученики, не бойтеся!... Дерзайте». Вимагаючи враховувати вікові особливості дітей, він радив викладати знання доступно, ясно і точно, відповідно до їхнього віку. Безумовно, що тоді, коли в школі панували схоластика і догматизм, ці вимоги просвітителя були новим словом у педагогіці.

Г. Сковорода обстоював ідею наочності у навчанні, використовував у Переяславському та Харківському колегіумах, крім групових та індивідуальних уроків, додаткові заняття, які давали змогу розширити навчальну програму. Він практикував також вільну гурткову форму навчання. Наприклад, у с. Бабаях на Харківщині створив молодіжний гурток, а коли став мандрівним учителем, то до останніх днів користувався індивідуальними і груповими формами занять.

Природно, що шкільна освіта, яка панувала в XVIII ст., аж ніяк не задовольняла філософа. Він засуджував освіту «для кошелька» та для одержання «знатнейших званий», а натомість вимагав загальнодоступної, безкоштовної освіти для народу, однакової як для чоловіків, так і для жінок, при цьому виходив із принципу народності, вважаючи, що освіта повинна служити народові. Саме тоді, коли українське дворянство зрікалося своєї культури і звичаїв, дивилося на народ як на «чорну кістку» а на його мову як на «мужицьку», Г. Сковорода, навпаки, хвалив мову рідного народу, користувався нею при безпосередньому спілкуванні з селянами, часто вживав її з навчальною метою.

Та не лише рідну мову намагався пропагувати великий вчений. Він радив учням обов'язково вивчати усну народну творчість, яка «неопално» зберігає скарби народної мудрості. Немає жодного сумніву в тому, що вся педагогічна система видатного просвітителя свого часу була пройнята ідеєю народності. В цьому Г. Сковорода, безумовно, був предтечею таких педагогів, як О. Духнович, К. Ушинський та багатьох інших, які також відстоювали ідею народності школи і виховання.

 

 

Розум завжди любить до чогось братися,

і коли він не матиме доброго, тоді

звертатиметься до поганого

Г. С. Сковорода

 

Просвітителя-демократа глибоко хвилювали виховні питання. Проголосивши природовідповідність головним принципом виховання, він наголошував, що воно має спиратися на природні нахили дитини, й вимагав від вихователя, щоб той виявляв її природні здібності. «Не мешай только ей, а если можешь, отвращай препятствия и будто дорогу ей очищай». Він вважав, що люди лише тоді зможуть принести найбільшу користь суспільству і відчувати радість, щастя життя, коли вони розвивають свої здібності за покликанням.

Одним із основних завдань педагога Г. Сковорода вважав виховання високоморальної людини. Він стверджував, що головне в житті – це серце, бо воно є «корень, солнце, голова и царь человеку». Саме тому «виховання серця», тобто моральне виховання,, має бути в центрі уваги вчителів. Григорій Савич передусім вимагав учити дітей вдячності. В притчі «Благородний Еродій» батько Еродія так говорив сину: «Сине мой!... учися единне благодарности... Знай, что все протчія науки єсть суть рабыни сея царицм. Невдячна людина не може бути доброчесною і моральною, а тому треба виховувати так дитину, щоб вона могла згодом поєднувати свої особисті прагнення і бажання з інтересами інших доброчесних людей. Тільки тоді вона й буде щасливою.

Г. Сковорода вважав працю і працьовитість найвищими етичними категоріями, бо праця – це основа суспільного життя і джерело всіх людських благ. «Труд, – писав він, – єсть живой й неусыпный всей машины ход». Твердячи, що праця – це джерело людського щастя, філософ водночас наполягав на тому, що щастя дає лише улюблена праця, яка відповідає природним задаткам і нахилам дитини. Неспоріднена праця, на його думку, тяжка для людини, безкорисна і навіть шкідлива для суспільства. «Откуда же уродится труд, если нет охоты й усердия? Где ж возмеш охоту без природы», – писав він.

Виходячи із свого ставлення до трудової діяльності, Г.