Освітня діяльність та науково-педагогічні погляди М.М. Грищенка (1900-1987 рр.)

- пошуково-пропедевтичний (1923-1940 рр.). У цей час розпочалася його педагогічна діяльність (школи № 102, № 96, № 20, педучилище, Київський інститут соціального виховання), яка мала пошуково-пропедевтичний характер: виявився педагогічний хист, набули розвитку його педагогічні та професійні здібності, окреслилися провідні напрями подальших творчих пошуків у галузі освіти;

- науково-педагогічний (1940-1955 рр.) – період науково-педагогічного становлення М.М. Грищенка. Активна викладацька діяльність ученого супроводжувалася плідними науковими пошуками в галузі дефектологічної освіти під час роботи в Науково-дослідному інституті педагогіки, дослідженням питань історії педагогіки, заснуванням авторської наукової школи. Отже, протягом другого періоду домінуючими були такі напрями діяльності вченого: науково-дослідницький; робота в галузі дефектологічної освіти; дослідження проблем історії педагогіки. Науково-педагогічна діяльність стала визначальним напрямом роботи М.М.Грищенка й одночасно стимулом для його творчості;

- освітньо-педагогічний та узагальнюючий (1955-1987 рр.) – період узагальнення творчого досвіду. До напруженої педагогічної й наукової діяльності вченого додалися викладання в університеті наукових знань для вчителів міста Києва, робота заступником голови науково-методичної ради Київського державного університету, членом Колегії Міністерства освіти УРСР, членом президії Республіканського педагогічного товариства, членом президії науково-методичної ради з проблем педагогіки вищої школи при Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, членом редакційної колегії по виданню творів О.В. Духновича (Пряшев, ЧРСР, 1965-1970 рр.), членом експертної комісії ВАК при Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти СРСР, членом редколегії науково-методичного збірника “Вища і середня педагогічна освіта”, членом редакційної колегії педагогічного журналу “Радянська школа”, членом Колегії Міністерства освіти УРСР. Цей час характеризувався поєднанням науково-педагогічного й освітнього напрямів роботи М.М. Грищенка, що певною мірою визначало сферу його наукових інтересів. Протягом даного періоду в результаті цілісного узагальнення набутого досвіду відбулося визначення й усвідомлення сутності педагогічної платформи вченого, виокремилися такі її аспекти: педагогічна діяльність у ВНЗ; досвід управлінської діяльності; погляди вченого на підготовку викладача вищої школи; проблеми організації самостійної роботи студентів. Це також період найбільш повної реалізації творчого потенціалу М.М. Грищенка як талановитого вченого, блискучого лектора, наукового наставника талановитої молоді й корифея вищої школи. 

Визначені в досліджені хронологічні межі кожного періоду зумовлені роботою вченого на якісно новому професійному рівні, превалюванням одного творчого напряму над іншим, виконанням нових посадових обов’язків, а також ступенем впровадження власних ідей у практику роботи закладів освіти.

У другому розділі – “Наукова й науково-педагогічна спадщина М.М. Грищенка” – обґрунтовано вибір напряму та етапності дослідження, його зміст, визначено й розкрито наукове завдання дослідження, пов’язане з реалізацією, обґрунтуванням та систематизацією науково-педагогічних поглядів М.М.Грищенка, науковим аналізом і теоретичним узагальненням змісту його освітньої та науково-педагогічної діяльності, визначенням місця доробку вченого в українській педагогічній науці й практиці, що потребувало розробки програми дослідження. Це сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань дослідження, визначенню предмета, об’єкта, меж і методів та етапів дослідження. 

Обрана послідовність дослідження включає такі етапи: 

- 1-й – збирання, опрацювання, аналіз джерел, що стосуються теми дисертаційного дослідження;

- 2-й – формування наукового завдання, виділення сукупності протиріч і ключових завдань, що потребують вирішення;

- 3-й – розробка нових наукових і методичних підходів щодо вирішення завдань дослідження;

- 4-й – узагальнення й аналіз одержаних результатів та обґрунтування рекомендацій з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність.

Така послідовність забезпечувала реалізацію принципу системності, оскільки результати, отримані на кожному з попередніх етапів, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення одержаних результатів і наукового обґрунтування шляхів досягнення мети дослідження.

У дисертаційній роботі розкриваються основні напрями науково-педагогічної діяльності вченого: 1) робота в галузі дефектологічної освіти; 2) методична та науково-дослідна діяльність; 3) дослідження проблем історії педагогіки; 4) підготовка викладачів вищої школи.

У розділі наголошується, що 1948-1955 рр. були часом свідомого заглиблення М.М. Грищенка в дослідження проблем удосконалення дефектологічної освіти в Україні. Вчений систематично відвідував заняття, вивчав особливості взаємодії вчителів і учнів спеціальних шкіл, усі переваги й недоліки тогочасної системи дефектологічної освіти, ознайомлювався зі звітами шкіл про стан навчально-виховної роботи та успішність учнів. На той час М.М. Грищенко накопичив значний досвід у дослідженні питань організації і здійснення навчання й виховання аномальних дітей, глибоко усвідомлював причини його неефективності. Різкій критиці з боку вченого було піддано закриття дефектологічного факультету та ліквідацію кафедри спеціальної педагогіки в Київському педагогічному інституті ім. О.М. Горького (1955 р.), що призвело до дефіциту фахівців для спеціальних шкіл.

Зазначається, що розробка питань дефектологічної освіти завжди перебувала в колі творчих інтересів ученого. В результаті його наукових пошуків були оновлені навчальні плани й програми, підготовлені висококваліфіковані педагогічні кадри для спецшкіл. Аналіз відповідних джерел виявив, що діяльність ученого в означеному напрямі була орієнтована на вирішення таких завдань: вивчення історії розвитку спецшкіл на Україні; здійснення детального аналізу ефективності навчально-виховного процесу в спеціальних школах; удосконалення системи навчання дефективних дітей; приведення змісту дефектологічної освіти у відповідність із рівнем розвитку сучасних наукових знань, що відображають дійсність у всьому її різноманітті (вилучення застарілих теорій, збагачення педагогічної науки результатами найновіших досліджень);