Перехідна економіка у країнах, що розвиваються

- створення холдингових компаній, яким передавались контрольні та блокуючі пакети акцій, як правило, великих стратегічно важливих підприємств за номінальною вартістю, а іноді – без урахування індексації основних фондів, за відсутності методики оцінки пакетів акцій цих підприємств. Так, на початку 1998 р. була створена акціонерна холдингова компанія «Укрнафтопродукт», статутний фонд якої становив 30, 5 млн грн. Проте власні активи лише одного стратегічно важливого підприємства, контрольний пакет акцій якого увійшов до статутного фонду компанії «Укрнафтопродукт», досягали 150 млн грн. Наприкінці 1999 р. пакет акцій цього холдингу у розмірі 44, 2% статутного фонду було продано за 15, 2 млн грн., тоді як власні активи підприємств, що були передані холдингу, становили понад 300 млн грн.

У вересні 2000 року ця холдингова компанія уклала кредитний договір з кіпрською інвестиційною компанією з обмеженою відповідальністю на суму 3 млн дол. і віддала під заставу контрольні пакети акцій трьох стратегічно важливих підприємств (ВАТ «Кримнафтопродукт», ВАТ «Київміськнафтопродукт», ВАТ «Ексімнафтопродукт»), тоді як власні активи останнього підприємства становили майже 150 млн грн., а отриманий ним прибуток в 2000 р. – 56 млн грн. Проте контрольний пакет цього підприємства було оцінено у 840 млн грн., кредит не був повернутий, а контрольні пакети трьох великих акціонерних компаній перестали бути державною власністю. Такі приклади кланово-номенклатурного та кримінального управління в Україні не поодинокі і зумовлені наближеністю керівників таких холдингових компаній до вищих ешелонів влади. Одна з причин – відсутність ефективного законодавства. Загалом, за даними Президента, у сфері приватизації було виявлено лише у 2003 р. 3, 6 тис. злочинів:

- продаж стратегічно важливих об'єктів компаніям-нерезидентам, передусім російським інвестиційним компаніям за заниженими цінами нібито з метою залучення іноземних інвестицій у приватизовані підприємства. Насправді загальна сума російських прямих інвестицій становить лише приблизно 50 млн дол., тоді як російські компанії контролюють цілі галузі промисловості зокрема три найбільші нафтопереробні заводи. При цьому руйнується соціальна інфраструктура, оскільки робітники отримують менше соціальних благ;

- створення нових, здебільшого закритих акціонерних компаній, до статутних фондів яких часто вносилося найцінніше майно державних підприємств;

- неефективне управління державними підприємствами.

Підсумком такої антинародної приватизації є втрата державної власності та державного контролю над стратегічно важливими галузями економіки (нафтопереробною, зв'язком) та підприємствами; їх перехід до рук кланово-номенклатурної еліти України і до іноземних компаній; збитковість більшості приватизованих підприємств (у 2002 р. понад 85%) ; зниження рентабельності промисловості, заданими голови Рахункової палати, у десятки разів. Це означає, що замість ефективного власника Україна отримала ефективного «прихватизатора», а замість створення рівних стартових умов у процесі формування трансформованої економіки відбулось ще більше відчуження найманих працівників від економічної власності, а отже, і від влади. Основними формами такого відчуження е перетворення переважної більшості акціонерів у формальних власників, які, отримавши акції, неспроможні економічно реалізувати їх шляхом привласнення дивідендів і набути прав в управлінні акціонерними компаніями. Таке право значною мірою узурповано менеджерами вищої ланки роздержавлених підприємств, які без дозволу загальних зборів (вищого органу управління цими компаніями) здійснюють продаж або передавання частини активів як внески до статутних фондів інших акціонерних товариств, що знецінює акції цих компаній; додатковий випуск акцій за заниженими, порівняно з ринковими, цінами з метою зловживань, зокрема передавання частини таких акцій наближеним особам, що сприяє встановленню повного контролю над акціонерними компаніями [11, 184].

 

 

Особливості перехідного періоду країн, що розвиваються, зумовлені тим, що у більшості з них (переважно слаборозвинутих) існують різні соціально-економічні устрої: державно-суспільний сектор, який здебільшого відображає інтереси всієї нації; державно-капіталістичний сектор, що розвивається насамперед в інтересах національної буржуазії (промислової, торговельної, банкірів тощо) ; кооперативний сектор, що втілює інтереси частини селянства, зайнятого товарним виробництвом; дрібнотоварний сектор, розвиток якого виражає інтереси дрібних товаровиробників (ремісників, селян, кустарів, дрібних торговців та ін.) ; натуральні форми господарства (общинно-патріархальна, напівфеодальна), які ґрунтуються на оренді землі частиною населення у великих землевласників; змішані форми.

Провідна роль державного соціально-економічного сектору зумовлена: низьким розвитком економічної та соціальної інфраструктур, вирішальну роль у формуванні яких відіграє держава; належністю провідної ролі у боротьбі за економічну незалежність державі та державному сектору економіки; виконанням державою функцій нагромадження капіталу, інвестування за відсутності численного, досвідченого класу підприємців і низького життєвого рівня населення; домінуванням держави у проведенні аграрної реформи, здійсненні структурних перетворень в економіці, розвитку базових галузей промисловості; виконанням державним сектором інтегруючої ролі у взаємодії інших секторів і перетворенні системи на єдине ціле; протистоянням держави іноземному капіталу, залученню іноземних інвестицій до національної економіки; спроможністю держави найбільшою мірою розвивати науку, оволодівати досягненнями НТП; покладанням на державу функції забезпечення народного господарства грошима, проведення грошових реформ, регулювання грошово-кредитної системи.

Для переважної більшості таких країн найважливішим напрямом подолання економічної відсталості є індустріалізація. Цей процес в різних країнах відбувається нерівномірно, в більшості починається зі створення виробничої інфраструктури, з перетворень у сільському господарстві та добувній промисловості.

Аграрні перетворення у слаборозвинутих країнах необхідно здійснювати через скасування панщини та заміну її орендою; викуп або націоналізацію державою частини земель великих землевласників та