Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Перехідна економіка у країнах, що розвиваються

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
31
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Великобританії денаціоналізація, що розпочалася з 1979 р., стосується всіх підприємств служби зв'язку, автомобільної промисловості, транспорту, авіації, металургійних підприємств, компаній паливних галузей промисловості, передусім газової. З 1979 до кінця 1990 року уряд одержав від продажу 33 млрд ф. ст [8, 118].

У Франції за період 1986-1988 рр. (першої хвилі роздержавлення і приватизації) в недержавні форми власності перейшло 14 великих промислових, банківських і фінансових груп. Друга хвиля роздержавлення і приватизації, внаслідок якої у недержавні форми власності перейшла більшість підприємств ринкового сектору економіки, розпочалась у 1993 р. Зокрема, у 1994 р. було продано французький нафтовий концерн «Ельфакітер», у 1996 р. – компанію «Томпсон» (сфера електроніки), а наприкінці 90-х років XX ст. роздержавлено підприємства громадського користування. Загалом з 1994 по 1999 рік за рахунок роздержавлення і приватизації в бюджет Франції надійшло понад 35 млрд дол., Великобританії – 20, Італії – майже 15, Швеції – 10, Німеччини – 8 млрд дол.
Ці процеси всебічно і безпосередньо контролювались державою: ретельно вибирався механізм роздержавлення, визначалась структура капіталу роздержавлених підприємств, тобто склад основних учасників та частка акцій, яка їм належить тощо, з метою недопущення втрати державою найважливіших важелів контролю за діяльністю роздержавлених корпорацій, передусім у стратегічно важливих галузях економіки, пов'язаних з інформаційними технологіями (аерокосмічною та електронною та ін.). Для цього ще в 1986 р. у Франції була створена комісія з приватизації, в 1987 р. перейменована в «Комісію участі і трансфертів». Найважливішими засобами контролю були: зосередження в руках держави «золотої акції», яка не підлягала продажу впродовж п'ятирічного періоду; виключне право держави в управлінні такими корпораціями; призначення двох членів адміністративної ради, які мали право вето на продаж акцій; запровадження 20% порогу для іноземних інвесторів; створення груп постійних акціонерів, які зобов'язувалися не продавати свою частку акцій упродовж певного періоду (на кожного з них припадає від 0, 5 до 5% капіталу корпорації, а вся група може володіти до 30% сукупного акціонерного капіталу).
Комплекс цих заходів дав змогу державі за наявної меншої частки на засоби виробництва посилити пряме втручання на розвиток роздержавлених, у тому числі приватизованих підприємств, захистити техніко-економічну незалежність, а отже, і економічну незалежність країни. Важливо й те, що основна частина державних наукомістких компаній набула статусу національних акціонерних товариств, в яких основним акціонером залишається держава, що дає змогу їм діяти на основі принципів комерційного розрахунку. Унаслідок зняття 20% порогу для іноземних інвесторів із країн ЄС наприкінці 90-х років частка таких інвесторів в капіталі багатьох роздержавлених компаній досягла 50%.
Однією з вагомих економічних причин роздержавлення і приватизації було намагання уряду за рахунок отриманих коштів покрити зростаючу частку державного боргу. Так, у Франції з 1986 по 1995 рік на погашення державного боргу та покриття поточних витрат держави з отриманих таким чином коштів було спрямовано 130 млрд франків [7, 196].
Політику приватизації у Великобританії супроводжував проголошений М. Тетчер ідеологічний міф про створення «демократії акціонерів» через продаж акцій приватним особам, який став з 1979 р. основною ідеєю англійського уряду. У результаті акціонерами у Великобританії стали 11 млн осіб, або 24% дорослого населення (у 1979 р. їх було 7%). Проте вартість портфелів акцій, які належать більшій частині дрібних акціонерів, мізерна. Основними покупцями акцій були фінансові інститути, а індивідуальні вкладники придбали лише 21, 3% акцій.
Аналогічні процеси відбувалися й у Франції під час першої хвилі роздержавлення і приватизації. Власниками акцій денаціоналізованих компаній тут стали спочатку приблизно 6 млн осіб, але дрібні акціонери не мали змоги впливати на управління компаніями. Тому лише 15 осіб, які володіють більше ніж 20% акцій, одержали право контролю над усіма підприємствами денаціоналізованих галузей. Внаслідок цього роздержавлення набуває здебільшого ознак приватизації.
Приватизація іноді зумовлює подорожчання продукції роздержавлених підприємств, наприклад після денаціоналізації «Брітіш телеком» (Англія) підвищилися тарифи на телефонні розмови (так, тариф на трихвилинну розмову в місті після обіду піднявся на 33%).
У 2000 р. уряди 25 штатів (США) не вважали доцільною лібералізацію ринку електроенергії, побоюючись негативних наслідків.
Політика приватизації може суперечити інтересам пануючого класу, оскільки в результаті її здійснення стан державних фінансів погіршується, хоча однією з цілей приватизації було проголошено скорочення дефіциту державного бюджету. Так, англійський уряд при денаціоналізації у другій половині 80-х років частини підприємств загальною вартістю 4, 75 млрд ф. ст. втратив прибуток у сумі 1, 75 млрд ф. ст., який щорічно вони давали. Хоча в окремі періоди надходження від приватизації покривали до 60% дефіциту державного бюджету, протягом кількох років прибутки державних підприємств перевищили б виручку від денаціоналізації. Крім цього, уряду довелося збільшити податки і державні позики, допомоги на випадок безробіття. Водночас на акті розпродажу державної власності нажилися англійські банки, оскільки продаж державного майна здійснювався за демпінговими, тобто заниженими, цінами.
Унаслідок приватизації у Франції в 1986-1987 рр. відбулося, за словами французького науковця А. Адмуша, повернення великих національних компаній під владу фінансової олігархії. Крім того, приватизація не завжди передбачає перехід державних підприємств до рук колективного капіталу. У США, наприклад, така політика означає найшвидше передавання власності від федерального уряду властям штатів і місцевих органів. У Франції контроль над роздержавленими підприємствами навіть посилився. Проте це не
Фото Капча