Перехідні процеси в економіці індустріального типу: зміст та методи структурування

Другий розділ «Методологія дослідження перехідних процесів» присвячений методології дослідження перехідних процесів в економіці. Її основою має стати системний підхід, що є конкретизацією загальних принципів діалектики. Перехідна економіка має розглядатися як єдина система, однак її цілісність ослаблена руйнуванням функціональних зв'язків між її елементами. Роль неекономічних факторів у забезпеченні системної цілісності перехідної економіки значно зростає в порівнянні з економікою сталою, функціональною.

Досліджено як теоретичні, так і практичні аспекти багатокритеріального структурування економічної системи, що є найбільш адекватним методом аналізу перехідних систем. Слабкість методичної бази істотно гальмує розвиток економічної теорії в цьому напрямку.

Зроблений висновок про необхідність створення чотирьохрівневого комплексу моделей, який включає в себе особливості мікро-, мезо-, макро-, мегарівнів економічної системи і побудований за принципом «знизу-догори».

Третій розділ «Практичні аспекти моделювання перехідної економіки індустріального типу» містить аналіз поводження прикладної моделі України, дослідження реакції на різні дестабілізуючі фактори, зокрема зміну обмінного курсу валют, середнього рівня реальної заробітної плати.

Розроблена модель містить у собі не тільки галузеву структуру економіки України, але і її регіональну структуру. Виділяються чотири регіони України, кожен з яких характеризується певною питомою вагою у промисловому і сільськогосподарському виробництві. Обґрунтовані і реалізовані методи інтеграції декількох структуруючих критеріїв на прикладі галузевої і регіональної структур. У розділі розглянуті шляхи збільшення точності моделі, а також перспективи практичного її застосування.

 

 

1. Встановлено, що існує тенденція інтеграції мікро-, макроекономічних і мегаскладових економічної науки в єдину теоретичну модель на розширеній методологічній базі, що включає в себе елементи різних економічних шкіл і напрямків.

Еволюція економічної теорії, як і більшість інших процесів, характеризується циклічним повторенням вже пройдених етапів на якісно новому рівні. Подібно маятнику, розвиток теорії проходить через крайності і поступово наближається до деякого проміжного, компромісного стану. Але її розвиток на цьому не зупиняється, а ніби переходить в іншу площину.

Дотепер переважав цикл «мікро-макро» (класична і кейнсіанська школи), у даний час стає актуальним рух від економічного імперіалізму до переважання соціальних аспектів (неокласика та інституціоналізм). У найближчому майбутньому можна чекати появи нових «площин» розвитку економічної теорії, пов'язаних з розвитком постіндустріального суспільства, між полюсами «реальне-віртуальне», «індивідуальне-соціальне» і тощо.

Питання взаємозв'язку мікро- і макропроцесів є одним із ключових в економічній теорії. З цього приводу можна виділити дві основних позиції з цього приводу. Кейнсіанство акцентує свою увагу на макрофеноменах і підкреслює принципову їхню незвідність до процесів мікроекономічних. З цим положенням не можна не погодитися, тому що будь-яка система по визначенню являє собою щось більше, ніж суму її елементів. Неокласики засновують свої висновки на дуже жорстких припущеннях про поведінку економічних агентів, що дозволяють створити досить просту, з математичної точки зору, мікроекономічну модель. Така проста ідеалізована модель фірми логічно і математично коректно вписується в модель макроекономічну. Власне, саме така ідеалізація фірми і властивостей ринку і є слабким місцем неокласичного підходу.

Прихильники інституціонального підходу використовують описовий метод, теорію ігор і, найчастіше, елементи неокласичної мікроекономічної моделі для того, щоб створити не ідеалізовану, а реальну модель фірм і домогосподарств.

Таким чином, можна говорити про тенденцію інтеграції мікро (інституціоналізм і неокласичний аналіз), макроекономічних (переважно кейнсіанство) і мегаскладових (як прояв тенденції глобалізації всіх процесів) економічної науки в єдину теоретичну модель на розширеній методологічній базі, що включає в себе елементи різних економічних шкіл і напрямків. Така інтеграція визначається як вимогами практики, так і логікою розвитку самої економічної науки. Головною перешкодою розвитку цієї тенденції є відставання методичної бази, як проміжної ланки між теорією та практикою.

2. Розкрито і досліджено тенденцію до відносного часового подовження й ускладнення перехідних станів в економічних системах, що актуалізує задачу їхнього вивчення.

Історичний аналіз показує, що перехідний період з прискоренням темпів економічного розвитку відносно подовжується. Так, промислова революція як перехідний стан від доіндустріального до індустріального суспільства за тривалості складала близько 5% терміну існування попередньої формації. Наступний глобальний стрибок, науково-технічна революція, мав меншу абсолютну, але більшу відносну тривалість – близько 20%.

З іншого боку, перехідні процеси в країнах третього світу характеризуються ще й абсолютним подовженням переходу, терміни завершення якого важко передбачити навіть зараз. Цей феномен, можна пояснити впливом постіндустріальних структурних зрушень в економічно розвинених країнах.

Можна припустити, що існує деяка відносна постійна величина, що визначає масштаб часу в соціальних процесах та не піддається впливу НТП і загальної тенденції прискорення соціальних процесів. Подібно квантовому ефекту у фізиці, відносно постійний період зміни поколінь у соціальних системах накладає цілочислові обмеження на функціональні взаємозалежності в економіці.

Як наслідок, соціальні процеси стають у перехідній економіці вирішальним фактором, що визначає темпи перетворень. Екстраполюючи тенденцію відносного, а інколи, і абсолютного подовження перехідних станів, можна припустити, що стан перехідності буде грати усе більшу роль у житті суспільства, що й актуалізує задачу його вивчення.

3. Показано, що адекватний аналіз перехідної економіки в рамках існуючої наукової парадигми ускладнений такими особливими