Перехідні процеси в економіці індустріального типу: зміст та методи структурування

Виділення переходу в якості самостійного, унікального стану системи порушує питання про коректність інтерполяції законів функціонування вихідної і кінцевої систем на перехідний стан між ними. Досвід дослідження перехідних процесів у добре вивчених областях природничих наук показує, що перехідний стан неможливо описати методами не тільки вихідної чи кінцевої систем, але і їхньою комбінацією. Тобто, перехідний стан – це особливий стан системи, що має якісно нові властивості.

Виходячи з діалектичного визначення перехідності як фази якісних змін, можна визначити найбільш загальні властивості перехідного стану як такого:

нестійкість, тобто нездатність системи після зовнішнього впливу повернутися до первісного стану як наслідок ослаблення внутрішньої структури;

мінливість складу, що виявляється в появі нових видів елементів, зникненні існуючих, а головне, в існуванні специфічних, тимчасових елементів і форм, характерних тільки для перехідного періоду;

нелінійність, переривчастість, що розуміється як послідовність якісних стрибків і лінійних ділянок кількісних змін;

зменшення ефективності функціонування, криза, погіршення характеристик системи, її ефективності як наслідок порушення сталих функціональних зв'язків.

Загальні властивості перехідної системи повною мірою виявляються в умовах перехідної економіки індустріального типу. На наш погляд, саме ці властивості перехідної системи в найбільшій мірі ускладнюють адекватне теоретичне відображення трансформаційних процесів. Існуюча наукова парадигма ґрунтується на припущенні, що економічна система повільно, лінійно еволюціонує, не змінюючи своєї внутрішньої структури, а її динаміка добре описується функціональними економічними залежностями.

Відображення перехідних процесів методами сучасної економічної теорії досить обмежене та потребує методологічного збагачення з боку інших наук. Так, властивість нестійкості можна адекватно відбити лише в еволюційних, імітаційних моделях, що поки не знайшли значного поширення. Переривчастість перехідних процесів важко відтворити навіть з використанням нелінійних моделей, тому що передбачається використання гладких функцій, що диференціюються, а характерне для перехідних економік розщеплення траєкторій розвитку традиційними методами не допускається.

Однак найбільш істотним недоліком існуючої наукової парадигми є її самообмеження дослідженням тільки економічних процесів чи поширення методів економічної теорії на соціальні процеси (економічний імперіалізм). У перехідний період функціональна, економічна складова суспільства послабляється настільки (економічна криза), що можна говорити про міжсистемний стан економічної сфери.

4. Доведено, що збіг у часі процесів ринкової трансформації і постіндустріальних структурних зрушень визначає особливий статус перехідних економік індустріального типу як об'єкта економічного дослідження.

Процеси в перехідних економіках є результатом не тільки ринкової трансформації, але й наслідком загальносвітових тенденцій руху до постіндустріального суспільства. Таким чином, спостерігається накладення двох типів перетворень: ринкового і постіндустріального. Збіг у часі двох типів перехідних процесів представляється закономірним і неминучим. З одного боку, командна економіка принципово не здатна до сприйняття цінностей постіндустріального суспільства, тому що демократизація і гуманізація всіх сфер життя суперечать основним принципам побудови централізованої економіки. З іншого боку, успішність ринкової трансформації визначається рівнем конкурентноздатності економіки у світовому масштабі, що, у свою чергу, залежить від її просунення в області нових технологій, тобто ступеню «постіндустріальності».

Таким чином, одночасність двох типів перехідних процесів є не випадковістю, а закономірністю: без ринкової трансформації неможливо перейти до нового технологічного укладу, але без зміни технологій результуюча ринкова система буде неконкурентоспроможною в рамках світового господарства.

З точки зору економічного аналізу, дослідження не одного процесу, а двох взаємопов'язаних означає необхідність використання принципово нового методичного інструментарію, що дозволив би перейти від одновимірного до багатовимірного наукового відображення процесів, що відбуваються в перехідній економіці.

5. Доведено, що зростання трансакційних витрат і зміна їхньої структури обумовлені недостатнім розвитком інституціональних механізмів, і на цій основі зроблено висновок про пріоритетне значення інституціональних реформ для становлення ринкових механізмів оптимального розподілу і використання економічних ресурсів.

Необхідність трансформації адміністративної економічної системи обумовлена, головним чином, її низькою ефективністю. Але, розглядаючи питання ефективності, необхідно виділити власне витрати ресурсів, обумовлені технологією виробництва, і трансакційні витрати, обумовлені, головним чином, інституціональними факторами. У цьому випадку ефективність різних економічних систем можна представити в наступному вигляді.

Як випливає з рисунку, причина стійкості адміністративної економічної системи полягає в тому, що планове керування забезпечує менші трансакційні витрати, ніж розвинута ринкова система, а тим більше перехідна економіка. У той же час, планова економіка не може забезпечити настільки низький рівень сукупних витрат як в умовах ринкової економіки через такі причини як відсутність мотивації до більш ефективної, продуктивної праці через проведення політики соціального нівелювання; ресурсовитратна система ціноутворення і планування; розбіжність цінностей, цілей, пріоритетів керуючої системи і суспільства в цілому; придушення конкуренції в будь-яких формах як метод мінімізації трансакційних витрат через створення монополій, трестів, об'єднань тощо.

Високий рівень трансакційних витрат в ринкових економіках (до 30-50%) є неминучою платою за функціонування ринкової інфраструктури і механізмів, що забезпечують, з одного боку, мінімізацію технологічних витрат, а з іншого боку, оптимальний розподіл ресурсів і максимізацію корисності (життєвого рівня). У довгостроковому плані комбінація високих трансакційних і низьких технологічних витрат є оптимальнішою, ніж властиве плановій економіці протилежне співвідношення.

Перехідна економіка характеризується одночасним ростом як трансакційних, так і технологічних витрат. Останні зростають через порушення традиційних планових потоків ресурсів, неповне завантаження потужностей, порушення технологічних процесів, їхнє відхилення від