Перехідні процеси в економіці індустріального типу: зміст та методи структурування

Трансакційна складова витрат зростає внаслідок існування двох протилежних механізмів економічної координації: адміністративного розподілу ресурсів і конкурентної ринкової інфраструктури, що формується. На відміну від сталих ринкових економік, де більша частина трансакційних витрат є платою за роботу конкурентного механізму, тобто витратами на рекламу, просування товарів, пошук партнерів, в перехідній економіці переважають витрати, пов'язані зі страхуванням ризиків і державним регулюванням. Таким чином, тягар трансакційних витрат лягає, головним чином, на дрібні та середні підприємства через відсутність кваліфікованих менеджерів, юристів та можливості лобіювати свої інтереси на державному рівні.

Таким чином, задачу оптимального плану реформ у скороченому вигляді можна представити як задачу мінімізації трансакційних витрат у перехідний період. Загальнотеоретичні і практичні дискусії в перехідних країнах переконують, що трансакційні витрати є надзвичайно важливою і динамічною складовою витрат більшості економічних суб'єктів. На жаль, звичайні макроекономічні моделі не містять у собі всі ті інституціональні фактори, що визначають механізм економічної координації і його ефективність. Трансакційний аналіз у вигляді детального відображення в моделі реальних економічних механізмів взаємодії та інституціональних факторів є найважливішої і невід'ємною складової моделювання перехідної економіки.

6. Показано, що необхідною умовою побудови адекватної теоретичної моделі перехідного стану є його комплексний аналіз на чотирьох рівнях: мікроекономічному, мезоекономічному, макроекономічному і мегаекономічному, що є взаємообумовленими, але не взаємопоглинаючими.

З погляду дослідника, економічна система у світовому масштабі може розглядатися як система складна і відкрита. Її складність полягає в тому, що усередині її можна виділити досить відособлені підсистеми, що мають свої унікальні властивості, закони поведінки, та, що найголовніше, не менш складну внутрішню структуру. Відкритість економічної системи виявляється в тому, що, як і будь-яка інша сторона людської діяльності, господарська, економічна активність знаходиться у взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими її сторонами: соціальною, культурною, духовною тощо.

Охарактеризуємо економічну систему будь-якого рівня деяким набором показників, які можна згрупувати в такий спосіб:

1) випуск: обсяг перетворених ресурсів і вироблених благ;

2) ціни на вироблені блага й основні ресурси: сировина, робоча сила;

3) ціни на допоміжні ресурси;

4) соціальні змінні: рівень освіти, злочинності, безробіття;

5) екологічні змінні, ресурсозабезпеченість.

Продовжуючи думку вітчизняних вчених, формалізуємо чотири рівня економічних підсистем за впливом на ці групи показників.

Система мікрорівня – економічна система, цільова діяльність якої не впливає на економічну кон'юнктуру, соціальні й екологічні показники. Система мезорівня – регіональна економічна система, що характеризується залежністю соціальних і екологічних показників від цільової діяльності та відносною незалежністю цінових показників. Система макрорівня – відкрита національна економіка, у якій усі вищевказані показники є ендогенними, однак існують і екзогенні параметри, зокрема у вигляді кон'юнктури світового ринку. Система мегарівня – світова економічна система з дуже малою залежністю від зовнішніх факторів і внутрішньою визначеністю (ендогенністю) усіх показників.

Економічні системи різних рівнів мають принципово несхожі механізми функціонування і не можуть бути адекватно описані однією універсальною теорією чи моделлю. Рішення цієї проблеми бачиться в створенні комплексу моделей, що об'єднує в собі і координує більш-менш однорідні моделі економічних підсистем.

Актуальність такого підходу стосовно перехідної економіки полягає в тому, що на відміну від сталої ринкової системи, під час трансформаційного періоду не можна припускати, що показники однієї з систем не впливають на поведінку іншої. Таким чином, тільки адекватне відображення в моделі всієї сукупності зв'язків між процесами на мікро-, мезо-, макро- та мегарівнях дозволить наблизитися до економічних реалій трансформаційного процесу.

7. Обґрунтовано висновок про дестабілізуючий вплив низької частки доданої вартості як наслідку високої питомої ваги промислових галузей, і на цій основі доведено, що ефективним інструментом підвищення стійкості економічної системи може бути розвиток вертикально-інтегрованих, орієнтованих на кінцевого споживача, високотехнологічних виробництв, що сприяють збільшенню частки доданої вартості.

Використання методу міжгалузевого балансу, що базується на використанні коефіцієнтів проміжних витрат, показує, що більшість галузей української економіки мають дуже велику частку проміжних витрат і дуже низький, відносно розвинутих країн, рівень доданої вартості.

Частка проміжних витрат, у свою чергу, визначає довжину технологічного ланцюга, що використовується для виготовлення кінцевого продукту. Частка доданої вартості у 100%, і як наслідок відсутність проміжного споживання теоретично відповідають повністю автономному підприємству, що використовує власні ресурси і виробляє кінцеву продукцію. Частка доданої вартості на рівні 10% відповідає технологічному ланцюгу з десятків підприємств. Чим довше цей ланцюг, тим більш вразливою є галузь до дії дестабілізуючих факторів, таких як інфляція, коливання кон'юнктури, структурні зміни тощо. Для країн з розвинутою ринковою економікою є характерним створення так званих «вертикальних» корпорацій, що об'єднують весь технологічний процес не в останню чергу з міркувань економічної безпеки та стійкості.

Особливістю сфери послуг є велика частка доданої вартості, величина якої в Україні складає близько 70%, тоді як у галузях промисловості вона не перевищує 35%. Причиною такої різниці є той факт, що головним елементом витрат у сфері послуг є плата за людські ресурси, тобто, заробітна плата найманих робітників, що входить у суму доданої вартості.

Таким чином, значна питома вага промислових галузей та низький рівень доданої вартості в них робить економіку України менш стійкою в порівнянні з економіками постіндустріального типу.

З погляду економічного моделювання відносно низький рівень доданої вартості в