Політичні принципи кодексу Юстиніана

 

Вступ

Розділ І. Прихід до влади Юстиніана

Розділ ІІ. Внутрішня та зовнішняПолітика Юстиніана

Розділ ІІІ. Юстиніанське законодавство

Висновок

Список використаних джерел

 

 

Актуальність даної роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми «Політичні принципи Кодексу Юстиніана « в сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значущість.

Ступінь дослідження теми. Проблема представленої роботи носить актуальний характер в сучасних умовах. Про це свідчить саме вивчення піднятого питання. Питанню цього дослідження присвячена велика кількість робіт. Зокрема, це Левченко М. В. і його робота «История Византитии», Оболонський Д. П, який у своїй праці «Византийское содружество наций», детально описав портрет імператора Юстиніана», Удальцов З. В. «Развитие исторической мысли», вдало передав ідеї славетного імператора, Харитонов Є. О. і його робота «Історія приватного права Європи».

Об'єктом даного дослідження є аналіз умов існування і розвитку Візантійської імперії часу діючого Кодексу Юстиніана. При цьому предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих як задачі даного дослідження.

Мета дослідження: визначити та дослідити політичні принципи Кодексу Юстиніана.

Завдання дослідження: з’ясувати суть та значення кодексу Юстиніана.

Джерелами інформації для написання роботи по темі «Політичні принципи Кодексу Юстиніана» послужили насамперед твори Прокопія Кесарійського, базова навчальна література, теоретичні праці фахівців в даній області, результати практичних досліджень видатних вітчизняних і зарубіжних авторів, довідкова література, інші актуальні джерела інформації.

 

 

Відомості про життя, характер, оточення та політику імператора Юстиніана I Великого – Флавія Петра Савватія Юстиніана (483- 565 рр.) історики черпають здебільшого з книжок його сучасника – придворного письменника-історика Прокопія Кесарійського. Збереглися дві історії правління імператора Юстиніана, написані Прокопієм, – парадна й викривальна. Парадна – «Iсторія воєн Юстиніана» і «Трактат про споруди Юстиніана», сповнена безмірного возвеличення. У іншій, так званій «Таємній історії» («Iсторія аркана»), зібрані всі злочини й помилки імператора, а також плітки того часу, де імператора і його дружину щедро поливають брудом. Хоч об’єктивно Юстиніан був, мабуть, не гіршим, хоч і не кращим за інших імператорів.

Походив Юстиніан із сім’ї іллірійських (сьогодні – Хорватія) селян. Одним із учителів Юстиніана був ігумен Феофіл, що залишив біографію свого великого учня, що не збереглася до наших часів. В її пізнішій редакції XVII ст. можна виявити цікаві відомості, а саме, батьківщиною Юстина і Юстиніана було містечко Таврісион біля нинішнього Скопле (по-турецьки Уськюб) в Македонії. A оскільки місцеве ім'я Юстиніана було «Управда» і імена інших родичів його звучать теж слов’янською, то багато слов'янознавців і племінне походження Юстиніана ведуть від слов'ян. (Але довго пануюча версія, що він був слов’янського походження і носив це ім’я, тепер визнана відкинутою, вона виникла з пізніших легенд, які розповсюджувались серед слов’ян Балканського півострова). Офіційною мовою спілкування Юстиніана і його одноплемінників була латинська. Усвідомлювали вони себе політично і культурно «римлянами. « Як римляни, що живуть на Сході, вони вважали за потрібне знати і грецьку розмовну мову. Пізніше, зійшовши на трон, він зробить саме грецьку мову мовою Східної Римської імперії, тобто Візантії. Як люди освіченого класу, вони були «білінгвами» («двомовними»). Сам Юстиніан називав себе дуже аристократично, по-римськи: Flavius Petrus Sabbatius Justinianus. A в другій половині свого царювання, будучи прикрашеним цілим рядом перемог і анексій, – ще пишніше: Caesar Flavius Justinianus, Alemannicus, Gothicus, Francicus, Germanicus, Anticus, Vandalicus, Afrikanus[1, c. 15].

Юстиніан був племінником імператора Юстина – неписьменного солдата. Юстину для підписання важливих актів подавалася золота пластинка з прорізаним на ній малюнком його імені. І він по цьому трафарету виводив букви свого імені. Але Юстин цінував освіту і дав своєму племіннику Юстиніану першокласну освіту, філологічну і юридичну. Коли Юстин, піднісся при імператорі Анастасії, він наблизив до себе племінника[1, c. 17].

 

 

Здібний від природи, Юстиніан став набувати при дворі все більшої популярності і впливу, особливо після того, як Юстин став імператором. У 521 р. він був удостоєний консульського звання. У 527 році він був всиновлений імператором і став його співправителем. У тому ж році, після смерті Юстина, він без суперечок успадковував його престол, зумівши наперед майстерно усунути всіх видатних суперників і прихилити до себе впливові групи суспільства товариства; церкві (навіть римським папам) він подобався своїм суворим православ'ям; сенаторську аристократію він принадив обіцянкою підтримки всіх її привілеїв і підкупив шанобливим і ласкавим спілкуванням; розкішшю святкувань свят і щедрістю роздач він завоював прихильність столичного пролетаріату. Думки сучасників про Юстиніана були дуже різні. Навіть в оцінці Прокопа, який служить головним джерелом для історії Юстиніана, зустрічаються суперечності у одних творах («Війни» і «Споруди») він вихваляє чудові успіхи широких і сміливих завойовницьких заходів Юстиніана і схиляється перед його художнім генієм, а в інших («Таємна історія») різко чорнить його пам'ять, називаючи імператора «злим дурнем»[10, c. 77].

За словами Прокопа, це була людина, вельми хитра і підступна, яка відрізнялася