Політичні принципи кодексу Юстиніана

Доступ до нього був відкритий для будь-кого, і він ніколи не гнівався на тих, хто стояв перед ним або говорив не так, як годиться. Разом з тим він ніколи не виявляв збентеження перед тим, кого збирався погубити. Він ніколи зовні не виявляв ані гніву, ані роздратування по відношенню до тих, хто йому досадив. У зовнішності його ні тоді, ні пізніше не було нічого від царської гідності та він і не вважав за потрібне дотримуватися її, тому і своєю мовою і зовнішнім виглядом, і способом зображенням гадок він був подібний варвару. Він майже не відчував потреби у сні, ніколи не їв і не пив достатньо, та йому було досить ледве доторкнутися до їжі кінчиками пальців, щоб припинити трапезу. Здавалося, для нього їжа – справа другорядна, нав'язана йому природою, бо він часто по двоє діб залишався без їжі[4, c. 309].

Відповідно до свого характеру він вибрав і подругу, оскільки дружина його, Феодора, з якою він жив ще задовго до весілля, також мала в собі безліч вад. Її батько був наглядачем звірів в цирку, а сама вона з дитинства брала участь в виставах мімів і займалася проституцією. За свідченням Прокопа, вона часто приходила на обід, влаштований у складчину десятьма, а то і більш молодцями, що відрізнялися величезною тілесною силою і були досвідченими в розпусті, і протягом ночі віддавалася всім співтрапезникам; потім, коли всі вони, виснажені, були не в змозі продовжувати це заняття, вона ішла до їх слуг, злучаючись з кожним з них, але і тоді не задоволена повністю відчувала свою хіть. Часто в театрі на очах у всього народу вона знімала плаття і з’являлася голою перед усіма, маючи лише вузеньку смужку на соромливих місцях, і не тому, що вона соромилася показувати їх в народі, але тому, що нікому не дозволялося з'являтися тут абсолютно голим. Юстиніан закохався в неї до безумства. Спочатку він зійшовся з нею як з коханкою. Поки жива була імператриця Євфимія, Юстиніан ніяк не міг зробити Феодору законною дружиною. Але та потім після смерті Єфимії в 523 р. він став добиватися заручення з Феодорою. Оскільки людині, що досягла сенаторського звання, не можна було одружуватися на блудниці, він примусив імператора змінити стародавні закони і з тих пір жив з Феодорою як із законною дружиною[4, c. 315].

Надана вище характеристика сильно ускладнює достовірне встановлення духовного образу Юстиніана. Поза сумнівом, в особі Юстиніана негармонійно перепліталися розумові і етичні контрасти. Він замишляв величезні плани зміцнення і посилення держави, він претендував на роль реформатора, але міг тільки добре засвоювати не ним вироблені ідеї. Він був простий, доступний і стриманий в своїх звичках – і разом з тим, унаслідок зарозумілості, що виросла з успіху, оточив себе якомога пишним етикетом і небувалою розкішшю. Прямота і відоме добросердя перетворилися у нього мало-помалу на підступність і брехливість правителя, змушеного постійно відстоювати вдало захоплену владу від всілякого роду небезпек і замахів. Доброзичливість до людей, яку він виявляв нерідко, псувалася частою помстою ворогам. Щедрість по відношенню до бідуючих класів поєднувалася в ньому з пожадливістю і нерозбірливістю в засобах добування грошей для забезпечення представництва, відповідного його уявленням про власну гідність. Прагнення до справедливості, про яку він постійно говорив, пригнічувалося непомірною жагою панування і зростаючою на такому ґрунті зарозумілістю. Він домагався безмежного авторитету, але воля у нього була в небезпечні хвилини часто слабка і нерішуча; він підпадав під вплив не тільки сильної характером і вдачею своєї дружини Феодори, але іноді навіть нікчемних людей, виявляючи навіть боязливість.

Всі ці чесноти і вади мало-помалу об'єднувалися біля виступаючої на перший план, яскраво вираженої схильності до деспотизму. Під її впливом його благочестя перетворювалося на релігійну нетерпимість і втілювалося в жорстокі переслідування за ухилення від визнаної ним віри. Всі вищенаведені ознаки і суперечності свідчили про дуже сумнівну гідність Юстиніана, і ними одними важко пояснити, чому він долучений до розряду «великих», а царювання його набуло такого великого значення. Річ у тому, що, крім вказаних властивостей, Юстиніан володів чудовою завзятістю в проведенні того, що він починав і позитивно феноменальною працездатністю. Сумлінністю і витривалістю при несенні своєї державної місії він був схожий на Людовика XIV. Юстиніан працював день і ніч; його навіть прозивали «безсонним государем»[10, c. 84].

Він хотів, щоб кожне найдрібніше розпорядження, що стосується політичного, адміністративного, релігійного і освітнього життя імперії, виходило від нього особисто і всяке спірне питання в тих же областях до нього поверталося. Вірою в своє всесилля і усюдисущисть він нагадує іншого деспота нового часу, Філіпа