Політичні принципи кодексу Юстиніана

Не дивлячись на успішне взяття Равенни, 540 р. виявився тяжким для Імперії. Цього року на Візантію напали гуни, а Персія з свого боку порушила мирний договір і захопила значну частину провінції Сирії (разом з містом Антіохія). Імперія повинна була вести війну по всіх фронтах. З 541 по 545 р. готи, знайшовши нового лідера в особі Тотіли – останнього захисника остготської незалежності, – відвоювали у візантійців значну частину Італії. Становище армії ускладнювалося тим, що в ці роки Велізарій не був в Італії: у 540 р. його відкликали до Константинополя (можливо, Юстиніан злякався того, що переможені готи запропонують Велізарію корону), а потім і на персидський фронт. у 545 р. з Персією був укладений мир, а Велізарій дістав можливість повернутися до Італії. З 546 по 550 рр. Рим кілька разів переходив з рук візантійців в руки Тотіли і навпаки. До 550 р. під владою імперії залишилися тільки Равенна, Анкона, Кротон і Отранто[6, c. 417].

Успіхи в італійській кампанії початку 50-х рр. були пов'язані з ім'ям візантійського полководця Нарсеса. У 552 р. він розгромив Тотілу і залишки його армії, а в 554 р. отримав перемогу над франками і алеманами. У 554 р. Імперії була повернена вся Італія, а також південний схід Іспанії. Вважається, що до 554 р. війни Юстиніана на Заході закінчилися, у тому ж році була видана Юстиніаном так звана Прагматична санкція, що повертала великим римським землевласникам в Італії їх, колись відібрані остготами, землі. Якщо в «материковій» Візантії Юстиніан боровся з великими землевласниками, то в тільки що відвойованій Італії візантійська влада бачила в них опору свого впливу. Документ також повинен був сприяти економічному відновленню Італії, чиє господарство прийшло в запустіння за 20 років остготської кампанії[6, c. 417].

Що стосується Риму, то він давно втратив статус великого міста і його значення було швидше символічним. Проте багаторазові штурми і захоплення під час остготської війни ще більше сприяли його запустінню. Тепер він остаточно перетворився на місто монастирів і резиденцію римського єпископа, а центром візантійської Італії надовго стала Равенна. Втім, в цьому не було нічого нового. Місто на північному сході півострова, розташоване серед боліт і захищене ними від очманілих варварських набігів, було реальною столицею пізньої Західної Римської імперії. У Равенні розташовувався центр остготської держави, і там же влаштувалися візантійці. За час візантійського панування вона отримала нове життя і крім виконання політичних і військових функцій стала осереддям візантійської культури в Італії. Коли у середині VIII ст. візантійцям (ромеям) довелося евакуюватися з Равенни, вплив візантійської культури ще декілька століть позначався на її північному сусіді – Венеції.

Наприкінці 550-х рр. Імперії довелося в черговий раз зіткнутися з серйозними небезпеками на Балканах. У 558 р. вперше у візантійських кордонах на Дунаї з'явилися авари. Видно, сили аварського каганата були досить обмежені, оскільки замість негайних військових дій вони вважали за краще відправити посольство до Константинополя. Посли аварського кагана Баяна випросили у Юстиніана дозволу розселити свій народ в межах візантійських кордонів при умові захисту Імперії від навали інших варварів – таких же кочових орд, як і самі авари, – які продовжували свій рух по Євразії, рухаючись на захід зі своєрідного «етнічного вулкана», епіцентр якого знаходився, ймовірно, мабуть, на території північного Китаю[10. c, 73].

Не встигла Імперія домовитися з аварами, як через рік, в 559 р., у її кордонів опинилися болгари і слов'яни. Болгарський хан Заберган захопив всю Фракію і опинився біля стін Константинополя. Захист столиці очолив Велізарій, і штурм чудово укріпленого міста виявився кочовикам не під силу. Після безуспішного штурму болгари і слов'яни потрапили у влаштовану їм візантійською армією пастку, проте Юстиніан вирішив їх великодушно пощадити, – ймовірно певно, щоб уникнути вередливого повороту військового успіху. Цього разу небезпека минула. З найсерйознішими проблемами слов'янського нашестя і розселення їх на Балканах Імперія зіткнулася в VII ст., кризовому для неї в усіх відношеннях. Але вже тут виявилася вся вразливість візантійської могутності: Юстиніан вів звитяжні війни в північній Африці і Іспанії, а в цей час серце Імперії – Константинополь – могло наразитися на смертельну небезпеку. Це було пов'язано як з його вразливим географічним положенням, так і з демографічним натиском і міграціями кочових народів. Імперія не була стабільною, це змушувало її правителів, політичну еліту і народ перебувати в стані постійної концентрації сил, що дозволило державі прожити більше тисячоліття

У 562 р. Імперія уклала мир з Персією на 50 років, який завершив епоху тривалих конфліктів, які почалися в 540 р., коли персидський цар Хосров Ануширван скористався проблемами Юстиніана на Заході і порушив «вічний мир» 532 р. У 540 р. Персія захопила Сірію і розорила Антіохію, проте завдяки втручанню того ж Велізарія Імперії вдалося повернути втрачену провінцію. Конфлікт так чи інакше тягнувся до початку 560-х рр., коли обидві сторони вже втратили здатність його продовжувати. Завдяки