Політичні принципи кодексу Юстиніана

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

II Іспанського. Краще всього пояснює історичну фігуру Юстиніана той факт, що цей виходець з темної маси провінційного селянства зумів міцно і твердо засвоїти дві грандіозні ідеї, заповідані йому традицією великого світового минулого: римську (ідею всесвітньої монархії) і християнську (ідею царства Божого). Об'єднання обох ідей в одну теорію і проведення останньої через посередництво світської держави складає оригінальність концепції, яка стала суттю політичної доктрини Візантійської імперії; справа Юстиніана є першою спробою формулювання системи і її насадження в житті. Всесвітня держава, що створюється волею самодержавного государя – така була мрія, яку леліяв Юстиніан з самого початку свого царювання. Зброєю він мав намір повернути втрачені старі римські території, потім – дати загальний закон, яким буде забезпечено добробут жителів, нарешті – затвердити віру, яка об'єднає всі народи в поклонінні єдиному Богу. Такі три підстави, на яких Юстиніан розраховував побудувати свою могутність. Він непорушно вірив в принципи: «немає нічого вищого і святого за імператорську величність»; «самі творці права сказали, що воля монарха має силу закону»; «хто ж може тлумачити таємниці і загадки закону, як не той, хто один може його творити?»; «він один здатний проводити дні і ночі в праці і неспанні, щоб думати думу про благо народу»[6, c. 409].

Юстиніан перший виразно протиставляв народній волі «милість Божу», як джерело верховної влади. За його часу зароджується теорія про імператора, як «рівного апостолам» і того, який отримує благодать прямо від Бога і який стоїть над державою і над церквою. Бог допомагає йому перемагати ворогів, видавати справедливі закони. Війни Юстиніана одержують вже характер хрестових походів (скрізь, де імператор буде господарем, засяє права віра). Всякий акт свій він ставить «під заступництво святої Трійці». Юстиніан був як би провісником або родоначальником довгого ланцюга «помазаників Божих» в історії. Така побудова влади (римсько-християнська) вдихнула в діяльність Юстиніана широку ініціативу, зробила його волю привабливим центром і точкою відліку багатьох інших енергій, дякуючи чому, царювання його досягло дійсно значних результатів. Він сам говорив: «Ніколи до часу нашого правління Бог не дарував римлянам таких перемог... Подякуйте небу, жителі всього світу: у ваші дні здійснилася велика справа, якої Бог визнав негідним весь стародавній світ». Багато зла Юстиніан залишив не вилікуваним, багато нових бід породила його політика, та тим не менше велич його прославила народна легенда, що виникла в різних областях майже при ньому. Всі країни, що згодом скористалися його законодавством, звеличили його славу. Досить близькі наступники офіційно назвали його Великим. Хрестоносці IV походу (1204) розповідали, що прах імператора був відкритий нетлінним в гробниці. Данте помістив його в раю серед праведників і добродійників людства; він вклав у вуста свого Юстиніана слова, які добре резюмують його думку і славу: «Я був Цезарем; Богу завгодно було надихнути мене в моїх великих діяннях»[11, c. 5].

Свою імператорську владу Юстиніану довелося затверджувати насильством. У першій половині VI століття населення Константинополя ще не мало до своїх василевсів (царів) такої поваги, яка встановилася пізніше. Столичні жителі не лише вигукували свої побажання на іподромі під час ристалищ (у ті часи місце сучасного футболу займали перегони колісниць), а й бралися за зброю. Попередні імператори вели з плебсом Константинополя перманентну війну, а подеколи відсиджувалися у своїх палацах, як у фортецях під час облог. Юстиніан вирішив припинити всі ці неподобства, хоч би чого це йому коштувало. I мав на те причину: початок його правління ознаменувався столичним повстанням під назвою «Ніка» («Перемога») : бунтівники увірвалися до в’язниці й звільнили всіх ув’язнених городян, підпалили місто, погрожували життю імператорської сім’ї. Урятували нового імператора полководці Велізарій і Мунд, а також мужність Феодори. Нечувана жорстокість, з якою було придушене повстання, надовго залякала жителів Константинополя. Тому потім Юстиніан правив майже спокійно[9, c. 123].

Розділ ІІ. Внутрішня та зовнішня політика Юстиніана

2.1 Внутрішня політика

Внутрішня політика Юстиніана була спрямована на всебічне зміцнення візантійської держави. Його ідеалом було відновлення колишньої величі Римської імперії, але на новій, християнській основі.

Складовими внутрiшньої полiтики iмператора Юстинiана I були:

проведення адмiнiстративних реформ;

здiйснення економiчних заходiв, спрямованих на збiльшення товарообiгу та пожвавлення виробництва;

обмеження земельної власностi;

впровадження єдностi вiри та вiросповiдання тощо[9, c. 123].

Це знайшло відображення у лiквiдацiї останнiх республiканських iнституцiй, посиленнi одноособової влади iмператора у авторитарнiй державi, що спиралась на величезний, централiзований апарат управлiння. Окремi законодавчi акти iмператора спрямовуються проти великих землевласникiв, вплив котрих iнодi переростає у полiтичну владу, що протирiчить iмператорським уявленням вiдносно призначення державної влади. Разом з тим, обмеження щодо великих землевласникiв супроводжуються заходами по заохоченню розвитку дрiбного землеволодіння (наприклад, шляхом встановлення податкових пiльг).

До цього слiд додати, що досить активно проводилась політика заохочення до освоєння нових земель, а також до заселення земель, якi ранiше були освоєнi, але потiм залишені. Ця політика, в свою чергу, тягла соціальну диференцiацiю та розклад сiльської громади у вiзантiйському селi[9, c. 124].

Однією з відмінних рис внутрішньої політики Юстиніана була його наполеглива, дотепер не повністю пояснена, боротьба з великими землевласниками. Ця боротьба найшла відображення в новелах, папірусі, а також в «Таємній історії»