Поняття та види форм держави

Конституція України встановлює, що Автономна Республіка Крим має власну Конституцію, яку приймає Верховна Рада України не менше ніж половиною від конституційного складу парламенту України. Зазначено, що нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і рішення Ради Міністрів республіки не можуть суперечити Конституції і законам України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення і постанови. Правосуддя у республіці здійснюється судами, що входять до єдиної системи судів України. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначено законом.

Україна – унітарна держава, що складається з Автономної Республіки Крим, 24областей, міст Києва та Севастополя. Ці міста мають спеціальний статус, що визначається законом України. У систему адміністративно-територіального устрою входять області, райони, міста, райони в містах, села і селища.

Адміністративно-територіальний устрій України – науково-обґрунтований поділ території України на певні частини, відповідно до яких створюється система місцевого самоврядування, що є підставою, поєднання всього народу у єдине ціле, у межах якого здійснюється територіальне верховенство держави.

Таким чином, до визначення предмета державного устрою України включається народ України як первинне джерело розподілу території Української держави на певні частини, вертикальну систему державної влади і територіальну побудову владної державної організації за вертикаллю відповідно до Конституції України та системи конституційно закріпленого адміністративно-територіального поділу держави [2, с. 14].

 

 

Форма державного устрою характеризує поділ території держави на політико-територіальні (республіки, штати, землі) або адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, графства), взаємовідносини між цими одиницями та між ними і державою в цілому. Поділ її на певні частини здійснюється з метою найкращого управління суспільством.

В теорії держави розрізняють просту і складну форми держави: унітарні держави, федеративні держави та конфедеративні об’єднання.

Федерація – це постійний союз окремих суверенних держав, які утворюють єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація має особливу структуру державного механізму, вона створюється на відповідних угодах.

В літературі наводяться два різновиди федерації:

а) федерація заснована на договорі, суб’єкти якої суверенні держави, що зберігають за собою звичайний обсяг повноважень, аж до права виходу із федерації;

б) федерація заснована на автономії, суб’єкти якої державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність щодо вирішення питань місцевого значення.

Федерація відрізняється від інших державних утворень такими юридичними ознаками:

наявність конституції в цілому і конституції у кожного з її суб’єктів, і відповідно, системи законодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб’єктів;

існування громадянства як усієї федерації, так і громадянства її суб’єктів;

у міжнародних стосунках може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб’єктів.

Федерація є суб’єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав.

Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані. Вони можуть бути формально (юридично) визначеними, а фактично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН, Канада. До останнього часу у світі існувало 18 федерацій, три з них розпалося: СРСР, Чехословаччина, Югославія.

Федеративна форма державного апарату є більш різноманітна, ніж унітарна. Кожна федерація має унікальні, специфічні риси. Але все ж таки можна виділити три риси, характерні для всіх федерацій.

Так на відміну від унітарної держави федерація в політико-адміністративному відношенні не являє собою єдиного цілого. Вони складаються з територіальних суб’єктів (членів) федерації і є союзною державою. Державні утворення, входячи в склад федерації, можуть не являтися державою в повному значенні слова тому, що вони не володіють повним суверенітетом, самостійністю і незалежністю по всіх питаннях внутрішнього і зовнішнього політичного життя. Ступінь суверенітету може бути різний. Виділяють коло питань, які не можуть бути вирішені без участі центральної влади. Але у всякому разі суб’єкти федерації набувають певну політичну самостійність, і це їх відрізняє від адміністративно-територіальних утворень унітарної держави.

У федерації є два рівні державного апарату: федеральний (союзний), республіканський (штати, кантони, землі). На найвищому рівні федеративний характер держави виявляється в утворенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого виражає інтереси суб’єктів федерації (верхня). При її формуванні використовували принципи рівноправного представника незалежно від числа населення держави, всіх його регіонів. В федерації можуть також існувати державний апарат на місцевому рівні. У федерації функціонує правова система, побудована на принципі централізації та єдності. Принцип верховенства загальнодержавного закону над законом суб’єктів федерації являється всезагальним і необхідним для всіх видів федерації. Таким чином в рамках федерації діє федеративний закон, а також закон суб’єктів федерації. Суб’єкти федерації володіють правом мати власну судову систему. У