Поняття та види форм держави

Головне питання будь-якої федерації являє розгалужену компетенцію між союзом і суб’єктами федерації. Від вирішення цього питання залежить юридичне положення державних утворень і характер тих взаємозв’язків, які складаються між федерацією і її членами. Як правило, ці відносини визначаються в основному конституцією федерації і федеральними договорами. Тому федерація реалізується або конституційними або договірно-конституційними принципами.

Практика федеральних держав показує, що питання виконання федеральних і місцевих органів вирішується на основі трьох принципів:

принцип виключної компетенції федерації, визначення об'єктів регулювання, по яких тільки вона може приймати рішення, видавати нормативно-правові акти;

принцип спільної компетенції, визначення одного і того ж заперечення об'єктів регулювання як федерації, так і суб’єктів федерації;

принцип трьох сфер регулювання пропонує установлення федеральних можливостей, штатних, республіканських, земельних, кантональних та інших місцевих можливостей, віднесених до спільних компетенцій суб’єктів федерації;

Треба звернути увагу, що в практиці деяких федеральних держав (наприклад Росії) з'являються в такий спосіб розділення компетенцій між союзними державами, які входять до нього суб’єктами федерації. Разом з цим певний статус асоціації членів федерації використовують для юридичного прикриття бажання суб’єктів федерації вийти із складу федерації. В зв’язку з цим з'являється поняття про асиметричні федерації – різні політико-правові відносини між федераціями в цілому і її окремими суб’єктами.

Для функціонування федерації в її нових формах можуть бути використані чіткі розподілення обов’язків між федерацією і її суб’єктами, встановлення і закріплення компетенцій в договірних основах федерації. Інакше під загрозою опиняється цілісність і єдність держави. Надзвичайною формою федералізму може бути організація державних утворень на основі принципу « одна держава – дві системи».

Федерація ділиться на два види: національно-державну і адміністративно-територіальну. В основі національно-державної лежать національні фактори, і тому вони мають місце в багатонаціональній державі. Для такої федерації характерними являються республіки, які входять у федерацію, автономні форми держави. В основі адміністративно-територіальної федерації, як правило, включені економічні, транспортні, географічні та інші територіальні фактори. Важливішу роль мають історичні традиції, мовні та інші культурні фактори. Форма державного управління залежить від того, з якими державами вони вступають в зв’язки, на якій основі вони складаються, а також від того, якого виду зв’язків вони підтримують з іншими державами. Тому, що вступаючи у зв’язки з суб’єктами міжнародного життя для вирішення будь-яких питань, держава може часто поступатися частиною свого суверенітету, самостійністю, незалежністю, заради здійснення спільних і великих цілей.

За способом утворення федерації поділяються:

договірні (виникають на основі згоди, договору і утворюються, як правило «знизу») ;

конституційні (утворюються на основі прийняття конституції- утворюються головним чином «зверху») ;

договірно-конституційні;

За способом взаємодії федерації і її суб’єктів:

на основі союзу (США, СРСР – в минулому) ;

на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела) ;

За способом розподілення і здійснення особистих повноважень:

централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина) ;

відносно централізовані (США, ФРН, Австрія) ;

За принципом територіальності:

територіальний підхід (США, Індія, ФРН) ;

національний підхід (в минулому – СРСР) ;

взаємодія національно-територіального та територіальних підходів (Росія)

 

 

Конфедерація – добровільне об’єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об’єднання, що з часом розпадається, або перетворюється в федерацію.

Ознаки конфедерації:

відсутність загальних для всіх конфедерацій законодавчих органів;

відсутність загальних для всіх конфедерацій законодавства, громадянства, судової та фінансової системи;

рішення загально-конфедеративних органів для членів конфедерації не є обов’язковими, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій; наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб’єктів.

Як ми вже зазначили, конфедерація створюється для досягнення певних цілей економічних, політичних, соціальних та інших. Ці цілі можуть бути як короткочасними так і довгостроковими. Так держави Європейського економічного союзу в своїй спілці дотримуються перш за все економічних цілей, при чому ці цілі відносяться до ряду постійних. Для досягнення поставлених цілей в конфедерації створюються необхідні органи управління.

Порядок вступу в конфедерацію і вихід з неї визначається державами, які входять до неї і засновані на принципі добровільності і ухвалення всіх її членів. Вихід із конфедерації має більш простий характер ніж вихід із федерації. Він може утворюватися на основі одностороннього волевиявлення, який має правову базу.

Суб’єкти конфедерації являються цілком самостійними державами, їх суверенітет стосується тільки тих сторін, діяльність яких стала предметом їх добровільного об’єднання. Співтовариство – це досить рідкісне, ніж конфедерація, та все ж таки менш організоване об’єднання держав, які мають загальні ознаки.

Ознаки, які сприяють їх об’єднанню стосуються, по-перше – економіки, по-друге  права, по-третє  мови, по-четверте  культури, по-п’яте  релігії. Але співтовариство – це не держава, а певне об’єднання певних незалежних держав. В основі співтовариства, як і конфедерації, може лежати міждержавний договір, установа, декларація, інші юридичні акти. Члени співтовариства – це повністю незалежні, суверенні держави, суб’єкти